ru
ua
ru
ua

Пристрої для заточування ножів

Напевно, кожен із нас хоч раз у житті чув історію про диво-ножі з чудо-сталі, який абсолютно не потребує заточування і слугує власнику десятиліттями без жодного догляду за ним, одним помахом розрізає дубові колоди та залізничні рейки. Історії ці будуть жити вічно, й об’єднує їх одне – досконала неправдоподібність. Любимо ми чудеса та казки, чого вже тут.

У реальному світі будь-який ніж рано чи пізно затупиться, навіть якщо він просто лежить на полиці (через корозію сталі на різальній крайці – абсолютно неіржавких сталей не існує в природі). Під час повсякденного використання лезо «сідає» досить швидко – від декількох днів до декількох місяців, залежно від якості сталі та навантажень, яким піддається ніж. Навіть нешкідливий на вигляд картон маже під час його розрізування серйозно затупити крайку – спробуйте коли-небудь розрізати коробку від великої побутової техніки на шматки, придатні до приміщення у відро для сміття, і порівняйте гостроту ножа до та після цієї операції.

Звичайно, голінної гостроти лезо потрібне не завжди та не всім. Багато хто побоюється, що таким ножем можна сильно порізатися, і частково це правда – але не забувайте та про те, що шанси зіскочити з розрізуваного предмета та попасти по пальцях куди вище саме в тупого ножа.

Етапи заточення

Заточення ножа – процес не занадто простий і складається з декількох етапів (не всі з них обов’язково проводити щоразу). До кожного етапу потрібен свій підхід і свої інструменти, тому зупинимося на них докладніше:

  1. Переточування – процес істотної зміни геометрії леза. Приклади – зміна кута заточування ножа, усунення відколів на різальній крайці (зняття сталі з усієї крайки до вирівнювання). На цьому етапі доцільно використовувати грубі абразиви.
  2. Заточення – власне відновлення різальних властивостей леза. здійснюється, зазвичай, на абразивах середньої й високої зернистості. Після заточування на лезі залишаться мікроподряпини від абразивних частинок. У деяких випадках має сенс на цьому етапі й зупинитися – ці подряпини утворюють «мікропилу», і ніж дуже агресивно ріже. Правда, зношування різальної крайки також буде досить швидким.
  3. Доведення – процес фінішного шліфування й полірування крайки абразивами дуже високої зернистості. Подряпини стають невидимими оку (цілком можна домогтися ефекту дзеркала), агресивність різання дещо знижується, зате істотно зростає довговічність заточення.
  4. Окремо стоїть етап – правка. Нерідко під час використання ножа тонка крайка леза трохи загортається, водночас різальні властивості ножа, зрозуміло, знижуються. Але для їхнього відновлення немає потреби в заточуванні: у разі дозованого та точкового прикладання сили до бічної поверхні крайки вона (за умови достатньої пластичності стали) стає на місце. Водночас сталь із леза практично не знімається.

гострий ніж

Точильні камені

Невіддільним елементом будь-якого пристрою для заточування є абразивні елементи – точильні камені. Форма каменів може широко варіюватися – це зумовлено конструкцією пристосування й методом заточування. Розглянемо основні різновиди таких каменів.

  1. Брусок. Найпростіша та водночас найпоширеніша форма. Бруски часто застосовуються і як самодостатні пристрої – вони прекрасно підходять для заточування лез із прямою або опуклою різальною крайкою. З лезами, що мають увігнуту або S-подібну крайку, ситуація дещо ускладнюється, хоча у разі помірного вигину цілком можна застосувати бруски невеликої ширини.
  2. Стрижень круглого або трикутного перерізу – друга за поширеністю форма. Мінімальна площа контакту з лезом дає змогу домогтися високого питомого тиску, тому такі камені чудово підходять для правки. Трикутний (а у разі малого діаметра – і круглий) стрижень прекрасно справляється і з заточуванням лез із серейтором, які «не по зубах» пласкому бруску. Трохи рідше (зазвичай у портативних пристроях) такі камені застосовуються і для заточування звичайних лез.
  3. Диск. Такі камені (в поєднанні з електроприводом) дають змогу істотно підвищити швидкість заточування і знизити витрачені на нього зусилля. Проте, вони також висувають підвищені вимоги до кваліфікації точильника, і тому застосовуються переважно у виробництві – у домашніх умовах вони не набули широкого поширення.

Потрібно також зазначити, що точильні камені можна розділити на два типи за їхньою структурою. В одному випадку абразивний матеріал нанесений тонким шаром на поверхню каменю, що запобігає утворенню незапланованої кривини поверхні, але радикально знижує термін експлуатації каменю. У другому випадку камінь цілком складається з абразивних частинок, скріплених сполучною речовиною. Водночас камінь можна використовувати аж до повного його зношування, але для гарного результату його поверхню необхідно періодично вирівнювати.

Абразиви

Вибір абразивних матеріалів для заточування дуже широкий. Теоретично в ролі таких можуть застосовуватися будь-які матеріали, які можна подрібнити на гранули розміром десятки-сотні мікрометрів, і мають твердість вище, ніж у «ножових» сталей. На практиці ж у комерційних пристроях для заточування найчастіше застосовуються такі абразиви:

  1. Алмаз. Найтвердіший із широко використовуваних матеріалів. До переваг алмазного порошку можна віднести високу швидкість заточування, до вад – високу ціну та менш гладку (як порівняти з керамічним абразивом тієї самої зернистості) поверхню, що отримується під час заточування. Чудовий вибір для каменів грубої й середньої зернистості.
  2. Кераміка. У переважній більшості випадків – оксид алюмінію (корунд). Твердість нижча, ніж у алмаза, але достатня для заточування практично всіх сталей. Керамічні абразиви дешевші, ніж алмазні, і забезпечують більш гладку поверхню, що обробляється, але швидкість роботи дещо знижується. Такі камені доцільно використовувати під час доведення.
  3. Природні абразивні камені. Історично перші пристрої для заточування, що застосовувалися ще десятки тисяч років тому. Найбільш відомі з них, які використовуються й понині – арканзаські камені (мікрокристалічний кварц) і японські водні камені (кристали кремнію, пов’язані глиною). До їхніх недоліків можна віднести нерівномірність абразивних властивостей навіть у разі ретельного відбору. Крім того, натуральні японські водні камені – надзвичайно недешеве задоволення, що не заважає їм мати своє коло стійких прихильників. Ці абразиви можуть досягати вкрай високих значень зернистості і, відповідно, дуже високої чистоти оброблюваної поверхні. Виробляються й синтетичні водні камені з більш гуманною ціною й більш стабільними властивостями. Як і натуральні, вони злегка зношуються в процесі заточування, постійно підтримують «свіжий» абразив на поверхні каменя. З тієї самої причини такі камінці не забиваються металевою тирсою, що забезпечує високу швидкість заточування.
  4. Полірувальні пасти. Застосовуються для доведення різальної крайки й усунення подряпин із клинка. Складаються з абразивного порошку (алмазного, керамічного тощо), що пов’язує речовини (парафін, стеарин, вазелін, іноді – вода) й активних добавок, що очищають поліровану поверхню й полегшують роботу. Наносяться на м’яку основу (шкіра, повсть або тканину). Найбільш відомою в наших краях є паста ГОІ, але існують і більш сучасні розробки.

Говорячи про абразиви, необхідно згадати та про їхній найважливіший параметр – зернистість, яка визначає 80% властивостей точильного каменю. На жаль, не існує єдиної системи, що дає змогу безпосередньо порівняти два будь-яких абразиви – у світі застосовується кілька систем позначень, а для натуральних каменів поняття зернистості взагалі втрачає сенс через нерівномірність їхньої структури. Для зацікавлених наведемо зведену таблицю порівняльної зернистості за кількома різними стандартами :

Середній розмір зерна, мкм Японія, JIS R6001-87 США, ANSI B74-12, B74-10 Германія, FEPA 32GB, 33GB Росія, ГОСТ 9206-81 (алмази) Росія, ГОСТ 3647-80 Призначення
2500-2000 2500/2000 200 Ремонтні роботи пов’язані з інтенсивним зніманням металу: відновлення і зміна форми і профілю клинка (тіньова проекція в площині, перпендикулярній площині леза) і самої ріжучої кромки
2000-1600 12 2000/1600 160
1600-1250 1600/1250 125
1250-1000 16 1250/1000 100
1000-800 20 1000/800 80
800-630 24 800/630 63
630-500 30 36 630/500 50
500-400 36-40 40 500/400 40
400-315 50 50 400/315 32
315-250 315/250 25
250-200 60 60 250/200 20
200-160 80 80 200/160 16
160-125 100 100 160/125 12 Видалення слідів обдирні операцій, шліфування і основні роботи із заточування (отримання наперед заданих геометричних параметрів клинка і ріжучої кромки)
125-100 125/100 10
100-80 120 120 100/80 8
80-63 150 150 150 80/63 6
63-50 220-240 220-240 220-230 63/50 5
50-40 280-320 280 240-280 50/40 4
40-28 360-400 320 360 40/28 3, М40 Видалення слідів шліфування поверхні клинка, чистова заточка і доведення ріжучого інструменту
28-20 600 400 28/20 М28
20-14 700 600 400 20/14 М20
14-10 800-100 600-800 500 14/10 М14 Виправлення різальних крайок, полірування поверхні
10-7 1200-1500 1000 600-800 10/7 М7
7-5 2000-2500 1200 1000 7/5 М5
5-3 3000-4000 1200 5/3 Мз
Менее 1 6000-8000 1/0

Конструкції пристроїв для заточування

Отже, ми підібралися до кінцевої мети нашої статті – опису власне пристроїв для заточування ножів. У найпростішому випадку такий пристрій складається тільки з точильного каменю, а завдання приведення ножа в рух щодо каменю й утримання необхідного кута доручені користувачеві.

Зрозуміло, застосування таких мінімалістських конструкцій вимагає деякої кваліфікації. Втім, і в разі її браку такий варіант має право на існування в ролі, скажімо, похідного точила – стрижень або невеликий брусок не займуть багато місця, і водночас дадуть змогу довести ніж до прийнятної гостроти.

Одним із поширених варіантів подібної конструкції є мусат – пристрій для правки леза. Це сталевий (з поздовжніми насічками) або керамічний (високої зернистості) стрижень, обладнаний ручкою. Як уже згадувалося, під час правки завдання обмежується випрямленням різальної крайки без помітного зняття металу з леза (втім, керамічний мусат дає змогу одночасно з правкою і трохи підточити ніж), і ніж «приводиться до тями» буквально кількома рухами по мусату під кутом трохи більшим, ніж початковий кут заточування.

ніж і мусат

У трохи ускладненому варіанті два стрижні вставляються під фіксованим кутом у горизонтальну основу. Вам залишається під час заточування лише утримувати лезо вертикально – це помітно полегшує завдання збереження потрібного кута. Зазвичай, у таких пристроях передбачено кілька кутів заточування й кілька стрижнів різної зернистості, що забезпечує розумну універсальність.

У візуально схожих, але радикально різних за принципом роботи «щілинних» точилах заточення здійснюється рухами ножа уздовж, а не поперек леза. На жаль, у такому разі (особливо у разі використання грубих каменів) істотно прискорюється зношування леза, тому подібні пристрої має сенс застосовувати тільки далеко від стаціонарних умов.

Ще одна популярна конструкція (і, мабуть, найбільш зручна для початківців) – Т-подібна струбцина та каміння з напрямними стрижнями. У «крилах» струбцини зроблені отвори, у які вставляються напрямні стрижні каменів – це дає змогу дуже точно витримувати кут заточування. У комплекті зазвичай міститься 2-5 каменів різної зернистості (іноді і трикутний камінь для серейторних лез), а отвори в струбцині дають змогу під час роботи вибрати один із 3-6 доступних кутів.

Істотною вадою подібних систем є необхідність у разі повторного заточення затискати ніж у струбцині точно тим самим місцем, що і в перший раз – в іншому разі кут заточення не збігатиметься з уже наявними, і ніж доведеться переточувати повністю. Крім того, під час першого заточування кут майже гарантовано не збігатиметься з заводським. Цю ваду усунуто в системах із плавним регулюванням кута – втулка з отвором для напрямної переміщається по вертикальному стрижні та фіксується притискним гвинтом, що дає змогу підібрати необхідний кут.

І нарешті, згадаємо та про електричні точильні верстати. Крім найпростіших виробничих верстатів (диск з електроприводом), випускаються і витончені пристрої для домашньої або ресторанної кухні. Зазвичай така система складається з напрямних для ножа та декількох невеликих дисків з абразивним покриттям, що обертаються перпендикулярно площині клинка. Для заточення досить кілька разів провести ножем через напрямні, що помітно економить час і сили. Деякі пристрої дають змогу вибирати з декількох кутів і/або зернистостей дисків. Коштують такі верстати недешево, але за великих обсягів заточування вони виправдовують свою ціну.

ніж гострий

Висновок

У цій статті ми не ставили цілі вибрати «найкраще точило у світі» – навряд чи це взагалі можливо. Багато що залежить від конкретних ножів у вашій колекції, застосованих для виготовлення з клинків сталей, їхньої форми, способу та місця їх використання. Величезну роль відіграють і індивідуальні переваги – у когось найкращий результат вийде з парою алмазних брусків, хтось визнає тільки японські водні камені, а хтось взагалі не захоче ускладнювати собі життя і придбає електричний верстат. Може трапитися й так, що для різних ваших ножів оптимальними виявляться різні пристрої. Вибір за вами.

Приємних вам покупок, і нехай ваші ножі завжди будуть гострими!

Зображення взято з джерел: unsplash.com, pixabay.com

Вам сподобалася стаття?

0
Популярне
Що таке конвекція в духовці та як вона працює
Як правильно голитися електробритвою
Windows 10 – яку версiю вибрати
Рептилії: кого можна завести вдома