При словах «рибальські снасті» більшість уявляє собі вудлище з котушкою (або навіть без неї), деякі думають про гачки або блешні, і майже всі забувають про волосінь (жилку). Адже саме вона з’єднує всю снасть воєдино, саме їй належить бути непомітною і водночас — неймовірно міцною, саме на неї припадає більша частина навантаження. Тому в цій статті ми розповімо, які види волосіней є, які особливості вони мають, для яких умов призначені і як вибрати волосінь для вудки.
Яка буває волосінь для рибалки? Почнемо ми з класичних монониток (моноволосіней). За своєю структурою вони діляться на монофільні й співполімерні, найчастіше виготовляються з нейлону, капрону і їх комбінацій. Звичайно, є ще і флюорокарбон, але про нього поговоримо пізніше.
Моноволосіні мають низку важливих характеристик, але перше, на що звертають увагу рибалки, — це співвідношення діаметра волосіні до її розривного навантаження, вираженого в одиницях маси. Водночас вони дуже часто забувають про те, що багато виробників завищують міцність, занижуючи діаметр. І якщо на коробці невідомої торгової марки, та ще й дуже дешевої, указані параметри, що мало не вдвічі перевершують ту ж Daiwa, не варто радіти завчасно. Не варто й забувати про те, що моноволосіні допомагають виводити рибу, амортизуючи її ривки, а не тягнучи її, як на буксирі.
Краще звернути увагу на точність калібрування волосіні — це параметр, який дуже багато говорить про її якість. Він характеризує ступінь рівномірності діаметра мононитки по всій її довжині. Погано відкалібровані волосіні зазвичай мають дефекти у своїй структурі, які можуть призвести до її розриву навіть від найслабших навантажень.
Жорсткість волосіні — характеристика, що більше від інших впливає на її міцність. По суті, чим волосінь жорсткіша, тим більше навантаження на розрив вона може витримати. Причиною цього є поздовжня орієнтація макромолекул полімеру в поверхневому шарі волосіні. Або, кажучи простіше, — молекули, з яких складається мононитка, шикуються в міцну структуру, починаючи від поверхні. І від того, на яку глибину ця структура поширюється, і залежить жорсткість і міцність волосіні.
З іншого боку, більш жорсткі жилки мають низку вад — наприклад, вони можуть самі себе перерізати в місцях затягування вузлів. У деяких випадках міцність «на вузлі» може знизитися на 50-70 % і стати набагато меншою, ніж у м’якої жилки. Також до вад можна віднести погане сходження жорсткої мононитки зі шпулі безінерційної котушки, що може відчутно скоротити дальність польоту приманки. З іншого боку, надмірно м’яка волосінь у будь-який момент може утворити незабутню «бороду», розплутувати яку навряд чи принесе комусь задоволення.
Розтягування волосіні — параметр, що означає, наскільки волосінь подовжується під навантаженням, особливо актуальний під час ловлення на дальні дистанції. Припустімо, що розтяжність волосіні в теплій воді дорівнює 10 % (це непоганий показник) — значить, на кожному метрі ми отримаємо збільшення довжини на 10 см. А отже, на п’ятдесятиметровій дистанції ми отримаємо розтягнення в 5 метрів, а на ста метрах — 10. Уявіть собі, як доведеться попітніти рибці, щоб ви змогли помітити клювання, а потім і вам, щоби підсікти. А якщо ще врахувати, що на практиці відсоток розтягування зростає разом із довжиною волосіні .. Загалом, зрозуміло, чому для цього параметра частіше застосовується розмовна назва «чутливість жилки».
Колір волосіні. Зі зрозумілих причин, найпоширенішими є безбарвні мононитки. Усі інші варіації кольорів або відтінків можна розцінювати швидше як рекламний хід. Найкращим доказом цього є те, що майже всі повідкові волосіні прозорі або мають злегка блакитний відтінок. Адже саме вони перебувають найближче до риби і, очевидно, мають бути найбільш непомітними. Єдиними винятками є флуоресцентні спінінгові моноволосіні, що допомагають рибалці візуально контролювати проведення.
Плетені волосіні (шнури, плетінки, нитки) — як зрозуміло з назви, складаються з безлічі переплетених волокон. Бувають просто плетеними, але частіше — спеченими (після переплетення волокна спікається одне з одним) або оболонковими (із серцевиною, обплетеною зовні більш жорсткими волокнами). Усі ці хитрощі потрібні для збільшення абразивної стійкості та зменшення гігроскопічності.
Проти моножильних волосіней плетені мають свої переваги й недоліки. І спочатку поговоримо про мінуси, головний із яких — ціна. Шнур зазвичай у кілька разів дорожчий від мононитки, а термін експлуатації в нього такий самий — переважно через слабку абразивну міцність. Категорично не рекомендується застосовувати плетінку там, де поширені двостулкові молюски — з тим же успіхом її можна просто викинути. Водночас вона сама може стати дуже абразивною, набравши на себе бруду й піску — у такому стані вона здатна просто перепилювати металеві пропускні кільця. З вузлами теж не все гаразд: мало того, що вони відчутно послаблюють розривну міцність шнура, так ще й можуть розв’язатися через дуже слизьку його поверхню. Але головним мінусом залишається зайва м’якість — мало хто намагається вдруге розплутувати «бороду» (імовірність утворення якої дуже велика), зазвичай її відразу вирізують.
Але деякі вади легко компенсуються застосуванням шок-лідера, а інші губляться на тлі приголомшливої міцності й чутливості плетінки.
Шок-лідер — відрізок досить товстої моноволосіні, удвічі довший від використовуваного вудлища, який прив’язується до кінця до тонкого шнура. Дає змогу закидати важкі годівниці та приманки, які, напевно, порвали б основну плетінку в момент закидання. Не варто забувати, що велика частина абразивних ушкоджень волосіні припадає саме на легкозамінний і порівняно дешевий шок-лідер.
Діаметр плетеної жилки виміряти набагато складніше, ніж у мононитки, і він взагалі є приблизними параметром, який заміряють по оболонці або по зовнішньому контуру. Тому останнім часом на багатьох плетінках указана не товщина, а тільки розривне навантаження — варто враховувати, що переважно це плоскі шнури, і лише деякі з них перетином схожі на коло. Крім того, згодом плетінка має властивість збільшуватися в товщині через розпушування.
Розривне навантаження (тест) — куди більш точний параметр, за яким плетінка разюче відрізняється від моноволосні на краще. Деякий час тому закінчилася конкурентні «перегони міцності», і відтоді більшість виробників випускає плетінки з приблизно однаковим розривним навантаженням. Звичайно, варто пам’ятати, що вказане на бобіні зі шнуром значення не досягається в місцях затягування вузлів. Саме тому все більшої популярності набирають «безвузлові» — маленькі, згорнуті особливим чином відрізки дроту, які дають змогу кріпити оснастку без зменшення міцності волосіні.
Чутливість у плетінки просто чудова: вона чудово передає не тільки дуже акуратні клювання, але й характер дна під час ловлення джигом. Природно, намокнувши, вона трохи тягнеться, але порівнюючи з моноволосінню зовсім незначно. І до такої її властивості рибалка-початківець ще має пристосуватися — наприклад, робити більш м’яке підсікання, що не відірве рибі губи. І, звичайно, приділяти особливу увагу фрикціону, адже шнур буде передавати всі ривки, а не зменшувати їх.
Колір плетінки може бути будь-яким — від яскраво-червоного до темно-зеленого (зі зрозумілих причин вона не буває прозорою). Як і в мононитки, великої ролі колір не грає. Власне, звичайну плетінку практично не використовують як повідець — зубата хижа риба рве її за секунди, а обережна мирна зауважує навіть найтоншу в найбільш каламутній воді.
Отже, ми підійшли до такого повідкового матеріалу, як флюорокарбон. Про нього, як і про споріднений із ним флюоронейлон, що відрізняється трохи більшою розтяжністю, ходить дуже багато міфів — наприклад, про його повну прозорість у воді. Для перевірки досить опустити в склянку з водою невеликі відрізки «флюру» і звичайної волосіні: відразу стане видно, що він хоч набагато прозоріший від останньої, але все ж помітний у воді. І тут починається найцікавіше: розривне навантаження у флюорокарбону набагато менше, ніж у волосіні — отже, і повідець доводиться ставити товщий, ризикуючи зробити оснастку більш грубою.
Зате зуби щуки він «тримає» чудово. Звичайно, після інтенсивного опору цієї риби повідець, найімовірніше, доведеться замінити на новий, але до берега він рибу доставить, та й коштує флюоркарбон не набагато дорожче якісної мононитки. Те саме стосується молюсків і кам’янистого дна — завдяки надзвичайно твердій і слизькій поверхні флюр не схильний до стирання, а також вбирання води і дрібних абразивних частинок.
Ще одною його перевагою є негативна плавучість: флюорокарбон на 50 % важче від звичайних волосіней і майже на 80 % важчий за воду. Тому й тоне він у 2,5 раза швидше волосіні, що в сумі з набагато меншою розтяжністю дає змогу, наприклад, здійснювати більш глибоке й контрольоване проведення воблерів, а іноді зовсім по-новому розкривати їхню гру. Природно, це справедливо, якщо поставити «флюр» замість основної жилки, а не повідця.
Загалом, сфер застосування у «флюру» безліч. Єдине, де він не прижився через недостатню міцність — це в короповому ловленні. Але тут є свій унікальний повідцевий матеріал, який називається лідкор.
У класичному варіанті це плетений шнур, усередині якого є сердечник із тонкого оливʼяного дроту. Щоправда, останнім часом, з огляду на відмову в багатьох країнах від використання оливʼяних складників в обладнанні, стають усе більш популярним шнури, що швидко тонуть і не мають металевого сердечника.
Основне завдання лідкора полягає в притопленні оснастки на дно, щоб вона не сполохала рибу. Через свій великий діаметр він не травмонебезпечний для риби в процесі її виведення — він не призводить до будь-яких порізів риби й не потрапляє їй під луску. А завдяки поєднанню м’якості шнура й жорсткості сердечника він виконує ще й функцію протизакручувача, що дає змогу позбутися відводів і зробити снасть чутливішою. Чесно кажучи, з приходом лідкора в нашу країну, життя «коропівників» стала набагато простішим.
Ось ми й розібрали основні типи волосіней. Сподіваємося, ця стаття допоможе вам визначитися з вибором. Головне, не женіться відразу за великим розривним навантаженням — це не найголовніше, у будь-якої снасті має бути свій баланс. І не бійтеся пробувати новинки, адже прогрес не стоїть на місці.
Ні хвоста, ні луски!