ru
ua
ru
ua

Як вибрати медіаплеєр

З поширенням широкосмугового доступу в Інтернет, все більше користувачів відкривають для себе безмежні поклади відеоконтенту, який можна «нарити» в мережі. Перегляд фільмів і серіалів, завантажених із всесвітньої павутини, став улюбленою розвагою мільйонів глядачів. Переваги очевидні — практично будь-який фільм можна роздобути впродовж декількох хвилин, не потрібно купувати диски, піклуватися про їхнє збереження і складати потім на поличці — на сучасному жорсткому диску комп’ютера можна зберігати тисячі кінострічок, оновлюючи їх як заманеться. Залишається тільки вирішити питання перегляду відеофайлів, адже здебільшого багато з них так і не залишає комп’ютер, прикрашаючи собою лише монітори ноутбуків і настільних ПК.

Однак за наявності гарного плоского дисплея гріх буде не скористатися ним для перегляду кіно — все-таки велика діагональ екрана та зручний диван навпроти мають свої незаперечні плюси. Звичайно, приєднати комп’ютер до телевізора — справа нехитра, але в такого рішення безліч мінусів — необхідність встановлення ПК поруч із ТВ або прокладання довгих кабелів, питання з організації керування переглядом, шум, неможливість паралельного використання комп’ютера тощо. Оптимальним вибором стане купівля окремого стаціонарного пристрою для відтворення мультимедійних файлів — зовнішнього медіаплеєра.

Такий апарат програє практично будь-які файли, завантажені з Інтернет, і виведе їх на ваш телевізор. Працює він як із плоскими панелями, підтримуючи всі відеорежими аж до 1080p, так і зі старими ЕПТ-телевізорами, під час приєднання через аналогові роз’єми. Сьогодні медіаплеєри максимально доступні, а від пропонованого асортименту розбігаються очі. Як вибрати відповідний?

Накопичувач — внутрішній чи зовнішній?

Перше, що потрібно вирішити для себе — потрібен вам плеєр із вбудованим жорстким диском чи ні? Найбюджетніші програвачі найчастіше обладнуються одним USB-портом, до якого ви приєднуєте будь-який зовнішній накопичувач — чи то «флешка», чи то об’ємний жорсткий диск. Вбудованої пам’яті плеєр не має, зате габарити в нього, зазвичай, найбільш компактні. Він ідеально підійде тим, хто дивиться кіно лише час від часу та не зберігає великі колекції фото. Сучасні плеєри підтримують будь-які USB-диски, відформатовані у файлові системи FAT32, NTFS і HFS+.

Інші моделі дають змогу встановити всередину корпусу окремий жорсткий SATA-диск для зберігання на ньому файлів. Сам накопичувач найчастіше доведеться купувати окремо, що дає змогу вибрати потрібний об’єм, а в майбутньому замінити його на більш місткий. Встановлення диска здійснюється самостійно та найчастіше вимагає лише відкручування пари гвинтів. У дорогих моделях передбачені й спеціальні «кишені» для швидкого вилучення та приєднання диска. Підтримуються як HDD на 3,5 дюйма, так і ноутбукові 2,5-дюймові, а деякі моделі мають можливість одночасного встановлення пари дисків. Переваги такого рішення очевидні — купивши, наприклад, внутрішній диск на 3 терабайти, ви можете зберегти на нього свою колекцію, у той час як зовнішні жорсткі диски зазвичай мають менший об’єм і коштують набагато дорожче. Плюс суто естетично не заважають «флешки» або диски з дротами, які стирчать із плеєра (хоча можливість використання зовнішніх накопичувачів через USB і залишається).

У деяких плеєрів можливе приєднання не тільки через USB-роз’єм, але й через швидший eSATA, але його переваги проявляються тільки під час перезаписування файлів на вбудований диск.

Підтримувані формати

На сьогодні будь-який із наявних у продажу медіаплеєрів відтворює всі популярні формати — це AVI/MKV/WMV/MP4/MPEG для відео, MP3/WAV для звуку, JPEG/TIFF для зображень тощо. Якщо не потрібне підтримання будь-яких екзотичних файлів, на кшталт флеш-роликів у FLV або аудіофайлів із кодуванням без втрат в особі FLAC/APE, то в 90% випадків вас влаштує функціональність навіть найпростішого програвача.

Не зайвим буде переконатися в підтриманні плейлистів для відтворення музики та перевірити сумісність плеєра з різними типами субтитрів (SSA, SRT, SUB).

Окремо варто згадати копії й образи дисків DVD/Blu-ray. Якщо ви прихильник максимально доступної якості та вважаєте за краще дивитися стиснені версії копій Blu-ray, то треба вибирати плеєр із підтриманням читання TS-потоків, файлової структури дисків DVD/BD або ISO-образів. В останніх двох випадках треба переконатися в тому, що програвач вміє відображати записане на дисках меню — з DVD проблем зазвичай не буває, а ось для Blu-ray наявність цієї функції треба уточнювати. Якщо вона наявна, то ви отримаєте повний аналог вставленого в лоток віртуального приводу диска, з анімацією, переходами розділами, інтерактивними функціями й бонусами. В іншому разі плеєр, зазвичай, автоматично запустить найбільший за тривалістю фрагмент або запропонує вибрати користувачеві будь-який зі знайдених на диску (функція BD Lite).

Тим, хто має телевізор із підтриманням 3D і планує дивитися тривимірні картини, треба переконатися в підтриманні плеєром цієї функції. У моделях початкового рівня її, цілком очікувано, немає. Можливість програвання ISO-образів 3D Blu-ray-релізів із відображенням меню трапляється лише в деяких моделях.

Для тих, хто має велику колекцію DVD/Blu-ray-дисків, є сенс звернути увагу на медіаплеєри з BD-приводом. Деякі плеєри підтримують приєднання зовнішнього переносного драйву Blu-ray, але здебільшого простіше та дешевше відразу купити відповідно обладнаний програвач.

Роз’єми — які важливі

Приєднання медіаплеєра до сучасного дисплею треба практично завжди здійснювати через цифровий HDMI-інтерфейс, який є на всіх плеєрах. Виняток становить лише сценарій, за якого медіаплеєр працюватиме в парі з кінескопним ЕПТ-телевізором, тоді доведеться скористатися (як убування якості) компонентним, SCART або композитним роз’ємом. Пам’ятайте, що в початкових моделях аналогових виходів може взагалі не бути як класу.

Не варто хвилюватися про те, чи підтримує ваш телевізор максимальний формат відео на 1080p — параметри відеовиходу виставляються в настроюваннях плеєра і якщо роздільна здатність файлу вища — плеєр сам зменшить його до потрібного рівня.

Для виведення звуку на систему домашнього кінотеатру або окрему багатоканальну акустику призначені оптичний/коаксіальний цифрові виходи. Визначте, який із перерахованих інтерфейсів є у вашого підсилювача та виберіть відповідну модель (оптичний трапляється найчастіше). Виведення аудіодоріжок високої роздільної здатності Dolby True HD і DTS-MA здійснюється тільки через HDMI, тому доведеться пропускати сигнал на дисплей через порти відповідного ресивера або знайти модель медіаплеєра, у яких є другий HDMI для передавання звуку.

Багатоканальні аналогові виходи є лише в кількох топ-моделей, тому варто переконатися, що ваш підсилювач/комплект акустики зможе декодувати поданий на нього цифровий сигнал. Зі стандартними Dolby Digital і DTS зазвичай труднощів не виникає, а ось менш поширені AAC і WMV підтримуються рідше.

Кількість USB-роз’ємів у плеєрів варіюється від одного до чотирьох-п’яти — і якщо ви плануєте приєднати Wi-Fi-адаптер одночасно з «флешкою» — плануйте купівлю пристрою як мінімум із двома портами USB.

Для передавання даних у певних моделях є спеціальний USB-інтерфейс із підтриманням режиму Slave. Під час приєднання через нього до комп’ютера медіаплеєр стає видно як зовнішній накопичувач, що позбавляє необхідності щоразу витягувати вбудований жорсткий диск із корпусу програвача для записування нового контенту. Швидкість водночас помітно вища, ніж у разі завантаження файлів на диск через мережу.

Під’єднання до мережі — дротове чи бездротове

Ethernet-роз’єм є практично в будь-якому медіаплеєрі та найчастіше використовується для доступу до файлів у локальній мережі. Деякі плеєри підтримують лише стандарт DLNA, що вимагає наявності в мережі відповідного сервера або встановлення програмного забезпечення на комп’ютер. Краще зупинити вибір на програвачі з підтриманням стандартного Samba або NFS-протоколу — вони забезпечують більшу гнучкість і працюють із будь-яким мережевим сховищем. Для тих, хто планує переписувати через мережу файли великого об’єму, найкраще вибрати плеєр із портом на 1 гігабіт (за умови, що ваш маршрутизатор підтримує таку швидкість).

Багато програвачів підтримують і бездротове під’єднання до мережі. У частині моделей Wi-Fi-модуль вбудований, у більшості — опціональний і приєднується через USB. Якщо адаптера в комплекті немає, його легко придбати окремо, дізнавшись в інструкції плеєра про пристрої, на яких чипсетах підтримуються (зазвичай, їхній вибір дуже широкий і коштують вони недорого). Врахуйте, що для нормального відтворення HD-файлів потрібна сумісність як адаптера, так і вашого мережевого маршрутизатора зі швидким Wi-Fi-стандартом режиму 802.11n, інакше можливі «пригальмовування» під час перегляду.

Дисплей

У молодших моделях є лише індикація ввімкнення програвача, а всю іншу інформацію можна побачити лише на екранному меню, що викликається натисканням кнопки на пульті ДК. Моделі старші обладнуються цифро-буквеним індикатором, який може стати в пригоді, якщо медіаплеєр використовується в ролі музичного програвача у разі вимкненого ТВ.

Інтернет-сервіси

Завдяки інтернет-під’єднанню багато медіаплеєрів пропонують доступ до різного веб-контенту. Найчастіше трапляються клієнти YouTube, Flickr, Picasa і веб-радіо. Більш «просунуті» апарати, зазвичай з операційною системою на основі Android, підтримують встановлення та запускання додаткових модулів, частина з яких уже є в плеєрі спочатку, частина — завантажується самим користувачам. Подібне рішення дає змогу перетворити апарат на потужний медіацентр — з’являються сервіси IPTV, веб-браузер, відкривається доступ до багатьох відеоресурсів.

Найпопулярнішим застосуванням цієї функціональності стає встановлення віджетів для доступу до сайтів, як-от ex.ua і fs.ua, відеопорталів divan.tv, megogo та інших. Унаслідок цього відкриваються чудові можливості з потокового завантаження відеофайлів — достатньо знайти фільм на будь-якому з ресурсів (переходом розділами або скориставшись пошуком) і перегляд можна почати миттєво, не витрачаючи час на завантаження й записування файлу. Водночас потрібне під’єднання до інтернету зі швидкістю не нижче ніж 2 мегабіт на секунду для файлів стандартної роздільної здатності та 8 мегабітів — для HD.

Додаткова функціональність

Найбільш технічно підкованих користувачів приверне опція запускання на медіаплеєрі торент-клієнта, реалізована практично у всіх моделях середнього класу та вищого. Унаслідок цього ви можете завантажувати викачані на комп’ютер торент-покликання в пам’ять медіаплеєра — робиться це, здебільшого, через мережу або з використання доступу через веб-застосунок на внутрішню адресу плеєра. Отримавши покликання, програвач сам почне завантажувати та роздавати файли, записуючи їх на вбудований жорсткий диск. Перевага такого рішення — нема потреби залишати на довгий час увімкненим комп’ютер для завантаження великих за обсягом файлів, до того ж медіаплеєр практично безшумний у роботі та споживає набагато менше електроенергії. Додатковий бонус — завантажені файли відразу готові до перегляду, їх не потрібно переписувати з ПК на диск плеєра.

Більшість моделей із внутрішнім диском також мають вбудований менеджер для організації файлів на накопичувачі, завдяки якому файли з приєднаних зовнішніх USB-пристроїв можна переписати без допомоги комп’ютера.

Є і моделі з TB-тюнером, як вбудованим, так і приєднуваним окремо, у відео опціонального модуля. Вони, зазвичай, працюють тільки з форматами DVB-С/DVB-T і не приймають аналогове ТБ, зате вміють записувати телепередачі на диск.

Оновлення прошивки

Всі без винятку медіаплеєри надають користувачеві можливість оновити вбудоване програмне забезпечення для виправлення помилок, додавання нових функцій і розширення переліку підтримуваних форматів. Плеєри з мережевим роз’ємом можуть оновлювати ПЗ через Інтернет, для інших треба завантажити «прошивку» самому та записати її на USB-диск.

Цікавим є той факт, що попри різноманітність моделей на ринку, величезна частина плеєрів побудована на основі всього лише пари поширених платформ, тому прошивки в них взаємозамінні. У мережі можна знайти інструкції з «перетворення» одного плеєра на інший (робиться це задля отримання якоїсь певної функціональності, якої з тих чи інших причин бракує), але ризик «вбити» плеєр у такому разі дуже високий і до цієї процедури треба підходити максимально обережно.

Підсумки

Підбираючи медіаплеєр, треба визначити для себе, які функції залишаться у вас потрібними. Для казуальних глядачів достатньо придбати найбільш просту модель із приєднанням USB-флешки. Кіномани з великою колекцією можуть звернути увагу на програвачі з вбудованим диском, на якому вони зможуть зберігати всю свою бібліотеку. Тих, у кого в наявності високошвидкісне під’єднання до інтернету, мають зацікавити плеєри з режимом потокового перегляду з відеопорталів, а найзатятіші відеофіли будуть у захваті від великих медіакомбайнів, з приводом Blu-ray.

Вдалої покупки!

Вам сподобалася стаття?

0
Популярне
Що таке конвекція в духовці та як вона працює
Як правильно голитися електробритвою
Windows 10 – яку версiю вибрати
Рептилії: кого можна завести вдома