З чого складається ніж: конструкція й геометрія

У мережі можна знайти величезну кількість інформації з ножової тематики, але, зазвичай, вона подається із застосуванням спеціальної термінології, що викликає труднощі в початківців. Або ж, навпаки, щосили використовуються «народні» поняття й позначення, що часто не мають нічого спільного з дійсністю.

Ще від радянських часів нам у спадок дістався образ ножа як кримінального атрибута і, як наслідок, низька ножова культура. Багато термінів у сучасному побуті мають неоднозначне тлумачення. А вже про кількість міфів про той чи інший елемент ножа й говорити не доводиться.

У цій статті ми постараємося розкрити основні поняття й дати загальне уявлення про конструкцію ножів і призначення їхніх складників.

Конструкція

Отже, у першому наближенні будь-який ніж складається з двох основних частин:

1. Клинок – робоча частина ножа. Металева (рідше – керамічна) смуга, частково заточена та призначена для різання і/або проколювання. Треба розрізняти клинок і лезо – заточену частину клинка.
2. Колодка, як нескладно здогадатися, призначена для утримання ножа в руці. Справедливості заради варто зазначити, що є ножі, у яких колодка становить єдине ціле з клинком і виділена швидше функціонально, ніж конструктивно.

Суцільнометалевий ніж ESEE Izula

Розрізняють такі елементи клинка:

• Спуски утворюються під час фрезерування (grind) плоскої заготовки клинка. Профіль (або стрій) клинка, що отримується під час цієї процедури, практично повністю відповідає за колючо-різальні властивості ножа (за умови правильного заточування, зрозуміло). Найпоширеніші різновиди спусків ми розглянемо нижче.
• Підводи (bevel) – частина леза біля самої крайки, яка піддається заточенню. У деяких ножів спуски та підводи складають єдине ціле (японські та скандинавські традиційні ножі). Іноді під час заточування біля різальної крайки формують так звані мікропідводи (micro-bevel) – вузькі (десяті частки міліметра) вторинні підводи з більшим, ніж в основних підводів, кутом. Це дає змогу відчутно підвищити міцність і довговічність крайки майже без втрати різальних властивостей леза.
• Обух (spine) – незаточений бік клинка, протилежний лезу. У ножах із двобічним заточуванням (кинджалах) немає.
• Фальшлезо (swegde) – завужена (але не заточена) частина обуха. Різати фальшлезом не можна, але воно підвищує проникну здатність ножа у разі уколів. Іноді його формують із міркувань дизайну або для балансування ножа.
  
• Упор для великого пальця (thumb ramp) слугує для поліпшення контролю над ножем. Найчастіше на ньому виготовлені насічки, що підвищують зчеплення з пальцем. Іноді є тільки насічки на обуху, а самого упору немає.
• П’ята (рикасо) – незаточена частина клинка біля колодки. Підвищує міцність клинка, спрощує заточування (особливо на брусках) ножа. Найчастіше саме тут розташовані написи на клинку (клеймо виробника, місце виробництва, марка сталі, назва моделі ножа тощо)
• Хвостовик (tang) призначений для кріплення клинка до колодки. У складаних ножах через нього проходить вісь (pivot); на ньому ж, здебільшого, розташовані відповідні виїмки для механізму фіксації. У нескладаних ножах колодка нерухомо кріпиться до хвостовика.
• Шпеньок (thumbstud) призначений для відкривання ножа. Це лише один із варіантів – замість нього на обуху може бути встановлена пластина або диск (thumbplate, thumbdisc), або в клинку може бути зроблений отвір (thumbhole). Призначення всіх цих елементів однакове – вони дають змогу відкрити ніж однією рукою. У складаних неавтоматичних моделях, конструкцією яких не передбачене таке відкривання, на клинку зазвичай розташований зачіп для нігтя (nail nick).
• Плавник (flipper) на клинку складаного ножа виконує дві функції. На відкритому ножі він слугує свого роду гардою, що запобігає зісковзуванню пальців на лезо, а на закритому – виступає над спинкою колодки та дає змогу натисканням на нього відкрити ніж.
• Серейтор (serrated edge) – частина леза з хвилястим або пилкоподібним заточуванням. Зуби серейтора розміщені в одній площині, і його не треба плутати з пилою, зуби якої розведені. Такий тип заточування леза дає змогу знизити зусилля, що докладаються під час розрізання шаруватих або волокнистих матеріалів, зате ускладнює розріз усіх інших, тому з міркувань універсальності серейтор часто робиться не на всю довжину леза.
• Діл (fuller) – поздовжнє заглиблення на клинку. Слугує для полегшення і зміцнення (через перерозподіл механічного напруження) клинка. Назва «кровостік», що ходить у народі, й відповідна функція долу є, мабуть, найяскравішим прикладом ножової міфології.

Колодка ножа, попри свою утилітарну функцію, також складається з безлічі елементів:

• Притини (bolsters) – металеві накладки (або потовщення самого клинка), які слугують для підвищення міцності з’єднання клинка з колодкою, а також для балансування ножа. З появою сучасних композитних матеріалів підвищеної міцності притини на складних ножах почали виконувати швидше декоративну функцію.
• Шайби (washers) на складаних ножах знижують тертя між клинком і колодкою. Найбільш поширені на сьогодні матеріали для шайб – бронза, латунь, нейлон і фторопласт.
• Плашки (liners) – основний елемент колодки складаного ножа. Це металеві пластини, які мають основне механічне навантаження. У ножах із механізмом фіксації liner lock і frame lock слугують також частиною згаданого механізму. У багатьох сучасних ножах для полегшення конструкції встановлена тільки одна плашка, а роль другої повністю віддана накладці; також трапляються моделі ножів зовсім без плашок.
• Накладки (handles) слугують для підвищення комфортності утримання ножа. Раніше популярні матеріали накладок (дерево, кістка) поступово поступаються місцем різним пластикам і композитним матеріалам.
• Підпальцеві виїмки (finger grooves) дають змогу зручніше та надійніше утримувати ніж. У деяких моделях передня виїмка утворюється частково завдяки заглибленню на п’яті (choil) і частково – на колодці.
• Втулки (standoffs) і проставки (backspacers) відокремлюють плашки один від одного, залишаючи між ними місце для клинка. Ножі з проставками зазвичай зручніші у разі силової роботи (більша площа контакту колодки з долонею), зате конструкції зі втулками легше чистити.
• Нерідко в колодці роблять отвір, що дає змогу протягнути в нього темляк (lanyard) – шнур (або плетену з нього конструкцію), яка слугує для надійного утримання ножа в руці, зручного витягання його з кишені або піхов або просто виконує декоративну функцію.

Ніж із плетеним темляком

Профіль клинка

Як уже говорилося, профіль клинка найбільшою мірою відповідає за різальні властивості ножа. Якість матеріалу клинка, безумовно, також впливає, але все ж вона швидше відповідальна за тривалість збереження гостроти леза.

• Увігнуті спуски (hollow grind) – мабуть, найпоширеніший варіант (через простоту їхнього отримання на циліндричній фрезі). Клинок такого профілю не дуже придатний для розрізання товстих матеріалів – його товщина швидко збільшується в міру віддалення від різальної крайки, та й поперечна міцність леза не дуже висока. Зате через малу товщину біля крайки такі леза чудово справляються з неглибокими надрізами.
• Прямі спуски (flat grind) – також дуже популярний останнім часом профіль. Має більш високу поперечну міцність, ніж попередній, водночас чудово підходить для різання товстих щільних матеріалів. Мабуть, оптимальний варіант для міського ножа на кожен день.
• Опуклі спуски (convex grind), «лінза» – улюблений профіль майстрів-ковалів (хоча є й чимала кількість подібних ножів, клинок яких виготовлений фрезеруванням із листового металу). Нерідко такі леза не мають підводів – спуски просто сходяться «в нуль». Лезо вирізняється підвищеною міцністю, хоча це досягається ціною деякої втрати різальних властивостей і досить непростою процедурою заточування. Профіль добре зарекомендував себе на універсальних похідних ножах.
• «Скандинавські» спуски (Scandi grind) – різновид прямих спусків, за якого підводів немає взагалі, і різальна крайка утворюється самими спусками. Форма характерна для ножів пуукко («фінок») і вважається однією з найвдаліших для різання на дереві. Однак простота заточування таких ножів вручну на бруску (притискаючи широкий спуск до бруска, дуже просто утримувати потрібний кут) робить їх популярними і як універсальні.
• Однобічний «стамесковий» спуск (chisel grind) дає змогу отримати дуже тонке вістря. Загалом такий профіль застосовується в ножах для різьблення на дереві й у «допоміжних» ножах (наприклад, у брелоках і мультиінструментах).
• Асиметричні спуски (asymmetrical grind) трапляються на ножах, призначених для виконання специфічних завдань. Наприклад, традиційні японські кухонні ножі часто виготовляються з однобічним спуском і злегка увігнутою другою площиною (урасукі).

Форма леза

Неймовірна різноманітність типів клинків навряд чи дає змогу побудувати повну класифікацію, проте спробуємо описати хоча б основні варіанти форм леза та їхній вплив на властивості ножа.

• Найбільш проста і, мабуть, найбільш поширена форма – різальна крайка утворена єдиною опуклою дугою. Обух клинка водночас може бути прямим, опускатися до леза опуклою (drop point) або увігнутою (clip point) дугою, бути вигнутим вгору (trailing point), мати фальшлезо (spear point) або навіть бути заточеним (кинджал, dagger). Таке лезо дуже універсальне, оскільки дає змогу різати, тримаючи ніж майже під будь-яким кутом.
• Увігнуте лезо (hawkbill, «яструбиний дзьоб») чудово підходить для розрізання мотузок і тканини. Традиційно такі клинки застосовувалися в моряцьких ножах, а також у бойових ножах деяких народів (найвідоміший приклад – східноазійський керамбіт).
• Лезо з S-подібною крайкою (recurve) поєднує переваги двох попередніх типів. Крайка, що опускається до вістря, дає змогу легко різати рухом колодки до себе. За великої довжини (і, відповідно, маси) клинка та помітного вигину крайки ніж чудово справляється з рубально-різальними ударами (македонський копіс, іберійська фальката, непальський кукрі).
• Пряме лезо (wharncliffe) призначене для точного різьблення на дереві, але непогано підходить і для багатьох щоденних завдань (відкривання коробок, розрізання плівки, чищення овочів тощо). Різновид прямого клинка, обух якого закруглений і сходиться з лезом під прямим (або близьким до нього) кутом (sheepsfoot) часто використовується в ножах для рятувальних робіт – така форма дає змогу, наприклад, легко розрізати ремінь безпеки без ризику вколоти того, кого рятують.
• Танто (точніше, «американський» танто) – лезо утворене двома прямими (або дуже слабо зігнутими) різальними крайками, що сходяться під тупим кутом. Форма популяризована компанією Cold Steel у 80-х роках минулого століття – традиційний японський ніж танто практично ніколи не виготовлявся з таким лезом. Точка сходження крайок утворює вторинне вістря, яке чудово підходить для розрізання міцних листових матеріалів.
• Кіридаші – традиційний японський ніж зі скошеним коротким лезом з однобічним заточуванням для роботи з деревом. Останнім часом набирає популярність як ніж для повсякденних завдань через компактність та простоту в заточуваннні.

Кіридаші роботи Мюррея Картера

Висновок

Ніж – конструктивно непростий предмет, і для усвідомленого вибору вкрай корисно хоча б у загальних рисах розбиратися в призначенні різних його елементів.

Величезна кількість форм і профілів клинків, з одного боку, дає можливість підібрати ніж практично для будь-яких завдань, а з іншого – вимагає гарного розуміння, для чого вам цей ніж потрібен. Не прагніть вибрати один інструмент на всі випадки життя: зазвичай, конкретний ніж добре виконує 1-2 функції і непогано – ще 2-3.

Сподіваємося, що наша стаття допоможе вам у виборі!