Сьогодні багатьом із нас життя без електроніки – а точніше, без «інтелектроніки» – вже є неможливим. Смартфони, плеєри, фотоапарати, нетбуки, ігрові консолі, іноді навіть годинник і авторучки – всі ці пристрої об’єднує одне: оброблення інформації. Інформацію потрібно десь зберігати, тому друге питання, яке виникає в людей після знайомства з технікою – «А скільки тут пам’яті?» Звичайно, зручніше, коли модулі пам’яті можна змінювати, тому найперший аксесуар, який зазвичай купують після придбання того чи іншого пристрою – це карти пам’яті. У цій статті ми розповімо вам, які бувають карти пам’яті, чим вони відрізняються і як вибрати найбільш відповідну для вашого пристрою.
Трішки історії
Перша карта пам’яті була винайдена в далекому 1984 р. у Японії, інженерами компанії Toshiba. За кілька років розроблення пройшло стадії внутрішніх випробувань і тестів, у 1988 р. був випущений перший комерційний зразок, і компанія закріпила за собою ім’я першовідкривача флеш-пам’яті. Але це були не звичні всім карти, а модулі, які використовувалися в картах ATA Flash як PC-карти із вбудованим ATA-контролером.
Перша змінна флеш-карта пам’яті одного з найпоширеніших нині форматів – Compact Flash – була показана лише в 1994 р. компанією SanDisk. За нею підтяглися й інші виробники, показуючи свої (як вдалі, так і не зовсім) формати карт пам’яті.
Формати
SD Card (Secure Digital Card).Саме він зараз є найбільш популярним і дуже широко використовуваним у різній «розумній» техніці. Це також найбільш «плідний» на різновиди формат. Історично SD вважається спадкоємцем формату MMC, розмір цих карт пам’яті той самий – 32×24×2,1 мм, однак SD має захист від несанкціонованого копіювання, а також механічний перемикач, щоб уникнути випадкового перезаписування або стирання інформації.
Різновид SDHC (SD High Capacity) належить до параметрів обсягу інформації й має підвищену (32 ГБ проти 4 ГБ) максимальну місткість носія: можна говорити, що всі сучасні карти з об’ємом понад 4 ГБ є саме SDHC. Наступним кроком, який уже підтримують сучасні пристрої, став формат SDXC (Extended Capacity) об’ємом до 2 ТБ. У всіх випадках присутня зворотна сумісність: пристрої, здатні працювати з SDHC, «розуміють» і старіший формат SD, але не навпаки (така сама справа і з SDXC).
У SD є також зменшені й мікропідвиди карт пам’яті. Карти miniSD мають розмір 21,5×20×1,4 мм (на цей момент не застосовуються в новій техніці). Найменшою і найпоширенішою картою пам’яті стала microSD (стара назва TransFlash), розміром усього 11×15×1 мм. Максимальна (регламентована стандартом) швидкість передавання даних у всіх різновидів формату SD однакова, але на ділі всі карти цього типу поділяються на класи за швидкістю записування та відтворення даних.
Класи швидкості SD-карт
Один із головних параметрів – це швидкість обміну інформацією з пристроєм. Якщо вона висока, на карту можна швидко зберігати та записувати великі фото, збільшуючи «скорострільність» фотокамери, читати великі аудіо- та відеофайли без «гальм» і заїкань звуку, а також обробляти та записувати HD-відео, яке зараз уже навчилися знімати навіть недорогі смартфони. Щоб не плутатися в різних стандартах, їхніх різновидах і швидкостях, які ті забезпечують, міжнародна асоціація SD Card Association ввела класифікацію швидкісних характеристик SD-карт і пристроїв для роботи з ними – SD Speed Class.
Згідно з цим стандартом, усі карти пам’яті діляться на такі класи за наданою ними мінімальною швидкістю записування:
SD Class 2 : швидкість записування не менш ніж 2 МБ/с;
SD Class 4 : швидкість записування не менш ніж 4 МБ/с;
SD Class 6 : швидкість записування не менш ніж 6 МБ/с;
SD Class 10 : швидкість записування не менш ніж 10 МБ/с;
SD Class 12 : швидкість записування не менш ніж 12 МБ/с;
SD Class 16 : швидкість записування не менш ніж 16 МБ/с.
І так далі, аж до SD Class 45. Як бачите, клас швидкості карти безпосередньо вказує на швидкість її роботи в МБ/с лінійного записування. Відповідно, саме цей показник і може слугувати одним із параметрів, на який потрібно спиратися під час вибору змінного носія даних.
Останні версії стандарту можуть ґрунтуватися на високошвидкісній шині передавання даних – Ultra High Speed bus. Такі карти позначаються літерою U і цифрами I або II, які відповідають версії протоколу. UHS-I забезпечує швидкість обміну до 104 МБ/с. Для його реалізації використовуються стандартні контакти. Інтерфейс UHS-II забезпечує швидкість обміну до 312 МБ/с. Карти цього стандарту містять два ряди контактів – 17 для звичайної карти і 16 для microSD.
Зверніть увагу: карти пам’яті SDXC UHS-I сумісні з SDHC-пристроями, однак SDXC UHS-II з SDHC-пристроями не сумісні.
ноді виробники «по-старому» вказують також швидкість роботи своїх карт у форматі «іксів». Це наслідок часів, коли найбільш популярним різновидом карт пам’яті був інший формат, про який нижче.
CF (Compact Flash). Це порівняно великі карти, розміром 43×36×3,3 мм, які сьогодні використовуються переважно в професійній відео- і фототехніці, через високі швидкості передавання даних, великий об’єм та чудову надійність. Є два форм-фактори карт Compact Flash: Type I і Type II. Карти Type II мають товщину 5 мм, а товщина карт Type I становить 3,3 мм. Карти другого типу рідкісні та рідко використовуються, тому практично вся техніка, яка працює на CF, використовує Type I.
Швидкість карти пам’яті формату CF зазвичай позначається у форматі «іксів», тобто «100х», «266х» тощо. Тут «х» – це умовне позначення кратності швидкості 150 КБ/с, характерної для компакт-дисків (технологія Compact Flash, як видно з назви, запускалася у часи пікової популярності компакт-дисків як носіїв даних).
На цей момент швидкість передавання даних типових CF-карт – від 120х до 600х (20-90 МБ/с), чого цілком достатньо для роботи переважної кількості сумісного з CF обладнання. Але у 2012 році компанія Lexar показала карту Compact Flash зі швидкістю 1000х (150 МБ/с), спеціально для записування та відтворення 4K-відео. Сьогодні вже можна придбати моделі з місткістю 512 ГБ, що з лишком покриває потреби професійних фотографів і відеооператорів.
Однак швидкості CF може бути недостатньо для спеціалізованої кіноапаратури та інших високопродуктивних систем. Для такої техніки асоціація CompactFlash розробила новий формат CFast (версія 2.0), у якій завдяки технології архітектури Serial ATA (SATA III) можливе передавання даних на швидкості до 3400х (510 МБ/с). Карти CFast несумісні з CF, мають стандартний 7-піновий роз’єм SATA-інтерфейсу і 17-піновий роз’єм живлення. Формат CFast підтримується камерами ARRI серії AMIRA, а також моделлю Blackmagic Ursa.
Альтернативною гілкою розвитку CF став ще один формат – XQD, що ґрунтується на шині PCI Express. Він був запропонований тією ж CompactFlash Association у 2011 році, а вже у 2012 році компанія Sony першою представила карти пам’яті XQD, об’ємом 16 і 32 Гб, а також пристрої читання з інтерфейсами USB 3.0 і PCI Express. Того ж дня був представлений і перший фотоапарат, що підтримує карти пам’яті XQD – Nikon D4.
Розміри карти пам’яті XQD – 38,5×29,8×3,8 мм. Швидкість передавання даних для XQD версії 1.0 варіюється від 125 до 500 МБ/с, для XQD версії 2.0 – може досягати 1000 МБ/с, а максимальний об’єм – 2 ТБ.
MMC (MultiMedia Card). Порівнюючи з CF, цей формат мав дуже стрункий вигляд – його розміри 24×32×1,4 мм, і завдяки цьому він знайшов застосування в портативній техніці. Цей формат мав кілька різновидів, які відрізняються не тільки розміром, але й технічними специфікаціями. Так, тип RS-MMC (Reduced Size Multimedia Card) рівно удвічі коротший від карт батьківського формату, тому на зорі обладнання телефонів картами пам’яті використовувався (через габарити, насамперед) саме він. Деякі телефонні апарати середини 2000-х працювали з типом DV-RS-MMC (Dual Voltage Reduced Size Multimedia Card), який споживав менше енергії (1,8 проти 3,3 В), що також відіграло важливу роль для телефонів і плеєрів. Ну, а найменший різновид, MMCmicro, мав розміри 14×12×1,1 мм.
Всі карти MMC можуть передавати інформацію зі швидкістю до 2,5 МБ/с, а ось розроблений спеціально для того, щоб вразити уяву конкурентів своєї високою швидкістю передавання даних – аж 52 МБ/с – різновид MMCplus не знайшов великого застосування. На сьогодні карти пам’яті MMC практично витіснені форматом SD, хоча іноді все ще трапляються на ринку.
А тепер про формати, які з тих чи інших причин не отримали широкого поширення, як вищеописані, але все ще трапляються в продажу.
xD-Picture Card – формат, винайдений компаніями Fujifilm і Olympus у середині 2002 р. Розміри цих карт – 20×25×1,78 мм, й особливих переваг за обсягом або швидкості передавання даних у них немає: максимум, на що вони здатні – це до 5 МБ/с за швидкістю роботи та до 2 ГБ за об’ємом. Природно, що використовуються вони тільки у фототехніці від вищеназваних Fujifilm і Olympus, але фотоапаратів, які працюють на форматі xD-Picture, стає все менше з цілком зрозумілих причин: дорожнеча карт і невисокі технічні параметри. Навіть компанія Olympus, родоначальник формату, зараз встановлює у свої фотоапарати зчитувач SD.
Memory Stick, Memory Stick Duo і Memory Stick Micro (M2) – карти пам’яті для техніки Sony, причому перші та другі через свій розмір (скидаються на довгу пластинку жувальної гумки, 50×21,5×2,8 і 31x20x1,6 мм відповідно) використовувалися у фото- і відеокамерах. А ось M2 замислювався як суто мобільний формат (15×12,5×1,2 мм) і використовується в мобільних телефонах і плеєрах компанії Sony Ericsson. Місткість перших двох типів обмежена 128 МБ, що на сьогодні навіть не смішно, а ось М2 теоретично може вміщати в себе до 16 Гб інформації. Розроблення з аналогічними назвами, але які носять індекс PRO, призначені для об’ємів до 32 ГБ і більш високої швидкості – але через оригінальний формат карт, а також вартість майже удвічі дорожчу від інших форматів того ж номіналу, карти від Sony поступово втрачають позиції. У результаті компанія поступово обладнує свої камери універсальними зчитувачами.
Що потрібно пам’ятати під час вибору карт пам’яті?
Ось ми й підібралися до найкориснішої частини нашої розповіді – практики. Що потрібно знати та пам’ятати під час купівлі карт пам’яті. Перше, і головне – точно знати формат, з яким працює ваша техніка. Бажано (якщо справа стосується форматів, які взаємозамінні за розмірами або контактами з іншими типами карт) використовувати саме той тип і формат, який вказаний в інструкції користувача до пристрою, без застосування перехідників і адаптерів.
Якщо ви купуєте карту формату SD, то поцікавтеся, який клас швидкості потрібний вашому пристрою (зазвичай зазначений у посібнику з експлуатації). Це важливо для карт із великим (від 8 ГБ) об’ємом, оскільки для здешевлення виробництва noname-бренди використовують модулі з низькими швидкостями (зазвичай Class 2 або Class 4). Власне, вартість карт пам’яті зазвичай безпосередньо залежить саме від їхньої швидкості й об’єму.
Швидкість лінійного записування інформації, яка збігається з цифрою класу, буде критичною для тих, хто збирається знімати відео або фото. А ось швидкість лінійного читання практично у всіх класах у півтора-два рази вища від записування, тому спеціально про це турбуватися не варто. Карти одного класу можуть також істотно відрізнятися у разі так званого «випадкового» читання/записування, проте такий різновид використання в споживчих пристроях трапляється вкрай рідко.
Окремо варто сказати про термін життя карт пам’яті. Більшість виробників дають на свою продукцію гарантійні терміни від року до 5 років, однак у теорії, з погляду технології флеш-пам’яті, практично всі типи та формати карт є майже «вічними» – звичайно, якщо не сприймати слово «вічність» буквально. На практиці ж карти пам’яті, як і будь-які електронні пристрої, можуть виходити з ладу з різних причин, незалежно від ступеня «зношування» комірок пам’яті. Тому для ексклюзивних лінійок карт пам’яті іноді можна натрапити на пропозиції довічної гарантії, і це може бути вагомим аргументом на користь вибору саме такої моделі.
Є багато думок щодо того, як виміряти життєздатність карти, і кожен виробник, намагаючись показати свою продукцію в найвигіднішому світлі, заявляє якісь свої, особливі параметри. Насправді карти зазвичай витримують від 10 000 до 1 мільйона циклів записування (залежить від виробника, контролера та самого модуля пам’яті, дешеві технології мають результат нижчий). Реальний же ресурс залежить від якості виготовлення та умов експлуатації, і на практиці може бути як нижчим, так і вищим від заявленого. Водночас кількість зчитувань зазвичай нічим не обмежена – до того ж, багатьма виробниками гарантується зберігання одного разу записаних даних упродовж 10 років.
У разі нормального використання (під «нормальним» мається на увазі звичайне записування музики та відео на карту пам’яті, збереження і зчитування фотографій, зроблених вашим апаратом) карти пам’яті можуть жити десятиліттями. Все, що потрібно – це іноді проводити низькорівневе форматування всієї карти, попередньо створивши резервну копію даних із неї. Якщо ж апарат почав «не розуміти» чи «не бачити» карту пам’яті або ж якщо ви відчуваєте істотне зниження швидкості роботи з інформацією – почніть вибирати новий носій. А також пам’ятайте, що 95% даних, які були загублені у разі виходу карти пам’яті з ладу, зазвичай піддаються відновленню в спеціальних сервісах.
