Rozetka Blog

Як вибрати карту пам’яті

Сьогодні багатьом із нас життя без електроніки – а точніше, без «інтелектроніки» – вже є неможливим. Смартфони, плеєри, фотоапарати, нетбуки, ігрові консолі, іноді навіть годинник і авторучки – всі ці пристрої об’єднує одне: оброблення інформації. Інформацію потрібно десь зберігати, тому друге питання, яке виникає в людей після знайомства з технікою – «А скільки тут пам’яті?» Звичайно, зручніше, коли модулі пам’яті можна змінювати, тому найперший аксесуар, який зазвичай купують після придбання того чи іншого пристрою – це карти пам’яті. У цій статті ми розповімо вам, які бувають карти пам’яті, чим вони відрізняються і як вибрати найбільш відповідну для вашого пристрою.

Трішки історії

Перша карта пам’яті була винайдена в далекому 1984 р. у Японії, інженерами компанії Toshiba. За кілька років розроблення пройшло стадії внутрішніх випробувань і тестів, у 1988 р. був випущений перший комерційний зразок, і компанія закріпила за собою ім’я першовідкривача флеш-пам’яті. Але це були не звичні всім карти, а модулі, які використовувалися в картах ATA Flash як PC-карти із вбудованим ATA-контролером.

Перша змінна флеш-карта пам’яті одного з найпоширеніших нині форматів – Compact Flash – була показана лише в 1994 р. компанією SanDisk. За нею підтяглися й інші виробники, показуючи свої (як вдалі, так і не зовсім) формати карт пам’яті.

Формати

SD Card (Secure Digital Card).Саме він зараз є найбільш популярним і дуже широко використовуваним у різній «розумній» техніці. Це також найбільш «плідний» на різновиди формат. Історично SD вважається спадкоємцем формату MMC, розмір цих карт пам’яті той самий – 32×24×2,1 мм, однак SD має захист від несанкціонованого копіювання, а також механічний перемикач, щоб уникнути випадкового перезаписування або стирання інформації.

Різновид SDHC (SD High Capacity) належить до параметрів обсягу інформації й має підвищену (32 ГБ проти 4 ГБ) максимальну місткість носія: можна говорити, що всі сучасні карти з об’ємом понад 4 ГБ є саме SDHC. Наступним кроком, який уже підтримують сучасні пристрої, став формат SDXC (Extended Capacity) об’ємом до 2 ТБ. У всіх випадках присутня зворотна сумісність: пристрої, здатні працювати з SDHC, «розуміють» і старіший формат SD, але не навпаки (така сама справа і з SDXC).

У SD є також зменшені й мікропідвиди карт пам’яті. Карти miniSD мають розмір 21,5×20×1,4 мм (на цей момент не застосовуються в новій техніці). Найменшою і найпоширенішою картою пам’яті стала microSD (стара назва TransFlash), розміром усього 11×15×1 мм. Максимальна (регламентована стандартом) швидкість передавання даних у всіх різновидів формату SD однакова, але на ділі всі карти цього типу поділяються на класи за швидкістю записування та відтворення даних.

Класи швидкості SD-карт

Один із головних параметрів – це швидкість обміну інформацією з пристроєм. Якщо вона висока, на карту можна швидко зберігати та записувати великі фото, збільшуючи «скорострільність» фотокамери, читати великі аудіо- та відеофайли без «гальм» і заїкань звуку, а також обробляти та записувати HD-відео, яке зараз уже навчилися знімати навіть недорогі смартфони. Щоб не плутатися в різних стандартах, їхніх різновидах і швидкостях, які ті забезпечують, міжнародна асоціація SD Card Association ввела класифікацію швидкісних характеристик SD-карт і пристроїв для роботи з ними – SD Speed Class.

Згідно з цим стандартом, усі карти пам’яті діляться на такі класи за наданою ними мінімальною швидкістю записування:

  • SD Class 2 : швидкість записування не менш ніж 2 МБ/с;

  • SD Class 4 : швидкість записування не менш ніж 4 МБ/с;

  • SD Class 6 : швидкість записування не менш ніж 6 МБ/с;

  • SD Class 10 : швидкість записування не менш ніж 10 МБ/с;

  • SD Class 12 : швидкість записування не менш ніж 12 МБ/с;

  • SD Class 16 : швидкість записування не менш ніж 16 МБ/с.

І так далі, аж до SD Class 45. Як бачите, клас швидкості карти безпосередньо вказує на швидкість її роботи в МБ/с лінійного записування. Відповідно, саме цей показник і може слугувати одним із параметрів, на який потрібно спиратися під час вибору змінного носія даних.

Останні версії стандарту можуть ґрунтуватися на високошвидкісній шині передавання даних – Ultra High Speed bus. Такі карти позначаються літерою U і цифрами I або II, які відповідають версії протоколу. UHS-I забезпечує швидкість обміну до 104 МБ/с. Для його реалізації використовуються стандартні контакти. Інтерфейс UHS-II забезпечує швидкість обміну до 312 МБ/с. Карти цього стандарту містять два ряди контактів – 17 для звичайної карти і 16 для microSD.

Зверніть увагу: карти пам’яті SDXC UHS-I сумісні з SDHC-пристроями, однак SDXC UHS-II з SDHC-пристроями не сумісні.

ноді виробники «по-старому» вказують також швидкість роботи своїх карт у форматі «іксів». Це наслідок часів, коли найбільш популярним різновидом карт пам’яті був інший формат, про який нижче.

CF (Compact Flash). Це порівняно великі карти, розміром 43×36×3,3 мм, які сьогодні використовуються переважно в професійній відео- і фототехніці, через високі швидкості передавання даних, великий об’єм та чудову надійність. Є два форм-фактори карт Compact Flash: Type I і Type II. Карти Type II мають товщину 5 мм, а товщина карт Type I становить 3,3 мм. Карти другого типу рідкісні та рідко використовуються, тому практично вся техніка, яка працює на CF, використовує Type I.

Швидкість карти пам’яті формату CF зазвичай позначається у форматі «іксів», тобто «100х», «266х» тощо. Тут «х» – це умовне позначення кратності швидкості 150 КБ/с, характерної для компакт-дисків (технологія Compact Flash, як видно з назви, запускалася у часи пікової популярності компакт-дисків як носіїв даних).

На цей момент швидкість передавання даних типових CF-карт – від 120х до 600х (20-90 МБ/с), чого цілком достатньо для роботи переважної кількості сумісного з CF обладнання. Але у 2012 році компанія Lexar показала карту Compact Flash зі швидкістю 1000х (150 МБ/с), спеціально для записування та відтворення 4K-відео. Сьогодні вже можна придбати моделі з місткістю 512 ГБ, що з лишком покриває потреби професійних фотографів і відеооператорів.

Однак швидкості CF може бути недостатньо для спеціалізованої кіноапаратури та інших високопродуктивних систем. Для такої техніки асоціація CompactFlash розробила новий формат CFast (версія 2.0), у якій завдяки технології архітектури Serial ATA (SATA III) можливе передавання даних на швидкості до 3400х (510 МБ/с). Карти CFast несумісні з CF, мають стандартний 7-піновий роз’єм SATA-інтерфейсу і 17-піновий роз’єм живлення. Формат CFast підтримується камерами ARRI серії AMIRA, а також моделлю Blackmagic Ursa.

Альтернативною гілкою розвитку CF став ще один формат – XQD, що ґрунтується на шині PCI Express. Він був запропонований тією ж CompactFlash Association у 2011 році, а вже у 2012 році компанія Sony першою представила карти пам’яті XQD, об’ємом 16 і 32 Гб, а також пристрої читання з інтерфейсами USB 3.0 і PCI Express. Того ж дня був представлений і перший фотоапарат, що підтримує карти пам’яті XQD – Nikon D4.

Розміри карти пам’яті XQD – 38,5×29,8×3,8 мм. Швидкість передавання даних для XQD версії 1.0 варіюється від 125 до 500 МБ/с, для XQD версії 2.0 – може досягати 1000 МБ/с, а максимальний об’єм – 2 ТБ.

MMC (MultiMedia Card). Порівнюючи з CF, цей формат мав дуже стрункий вигляд – його розміри 24×32×1,4 мм, і завдяки цьому він знайшов застосування в портативній техніці. Цей формат мав кілька різновидів, які відрізняються не тільки розміром, але й технічними специфікаціями. Так, тип RS-MMC (Reduced Size Multimedia Card) рівно удвічі коротший від карт батьківського формату, тому на зорі обладнання телефонів картами пам’яті використовувався (через габарити, насамперед) саме він. Деякі телефонні апарати середини 2000-х працювали з типом DV-RS-MMC (Dual Voltage Reduced Size Multimedia Card), який споживав менше енергії (1,8 проти 3,3 В), що також відіграло важливу роль для телефонів і плеєрів. Ну, а найменший різновид, MMCmicro, мав розміри 14×12×1,1 мм.

Всі карти MMC можуть передавати інформацію зі швидкістю до 2,5 МБ/с, а ось розроблений спеціально для того, щоб вразити уяву конкурентів своєї високою швидкістю передавання даних – аж 52 МБ/с – різновид MMCplus не знайшов великого застосування. На сьогодні карти пам’яті MMC практично витіснені форматом SD, хоча іноді все ще трапляються на ринку.

А тепер про формати, які з тих чи інших причин не отримали широкого поширення, як вищеописані, але все ще трапляються в продажу.

xD-Picture Card – формат, винайдений компаніями Fujifilm і Olympus у середині 2002 р. Розміри цих карт – 20×25×1,78 мм, й особливих переваг за обсягом або швидкості передавання даних у них немає: максимум, на що вони здатні – це до 5 МБ/с за швидкістю роботи та до 2 ГБ за об’ємом. Природно, що використовуються вони тільки у фототехніці від вищеназваних Fujifilm і Olympus, але фотоапаратів, які працюють на форматі xD-Picture, стає все менше з цілком зрозумілих причин: дорожнеча карт і невисокі технічні параметри. Навіть компанія Olympus, родоначальник формату, зараз встановлює у свої фотоапарати зчитувач SD.

Memory Stick, Memory Stick Duo і Memory Stick Micro (M2) – карти пам’яті для техніки Sony, причому перші та другі через свій розмір (скидаються на довгу пластинку жувальної гумки, 50×21,5×2,8 і 31x20x1,6 мм відповідно) використовувалися у фото- і відеокамерах. А ось M2 замислювався як суто мобільний формат (15×12,5×1,2 мм) і використовується в мобільних телефонах і плеєрах компанії Sony Ericsson. Місткість перших двох типів обмежена 128 МБ, що на сьогодні навіть не смішно, а ось М2 теоретично може вміщати в себе до 16 Гб інформації. Розроблення з аналогічними назвами, але які носять індекс PRO, призначені для об’ємів до 32 ГБ і більш високої швидкості – але через оригінальний формат карт, а також вартість майже удвічі дорожчу від інших форматів того ж номіналу, карти від Sony поступово втрачають позиції. У результаті компанія поступово обладнує свої камери універсальними зчитувачами.

Що потрібно пам’ятати під час вибору карт пам’яті?

Ось ми й підібралися до найкориснішої частини нашої розповіді – практики. Що потрібно знати та пам’ятати під час купівлі карт пам’яті. Перше, і головне – точно знати формат, з яким працює ваша техніка. Бажано (якщо справа стосується форматів, які взаємозамінні за розмірами або контактами з іншими типами карт) використовувати саме той тип і формат, який вказаний в інструкції користувача до пристрою, без застосування перехідників і адаптерів.

Якщо ви купуєте карту формату SD, то поцікавтеся, який клас швидкості потрібний вашому пристрою (зазвичай зазначений у посібнику з експлуатації). Це важливо для карт із великим (від 8 ГБ) об’ємом, оскільки для здешевлення виробництва noname-бренди використовують модулі з низькими швидкостями (зазвичай Class 2 або Class 4). Власне, вартість карт пам’яті зазвичай безпосередньо залежить саме від їхньої швидкості й об’єму.

Швидкість лінійного записування інформації, яка збігається з цифрою класу, буде критичною для тих, хто збирається знімати відео або фото. А ось швидкість лінійного читання практично у всіх класах у півтора-два рази вища від записування, тому спеціально про це турбуватися не варто. Карти одного класу можуть також істотно відрізнятися у разі так званого «випадкового» читання/записування, проте такий різновид використання в споживчих пристроях трапляється вкрай рідко.

Окремо варто сказати про термін життя карт пам’яті. Більшість виробників дають на свою продукцію гарантійні терміни від року до 5 років, однак у теорії, з погляду технології флеш-пам’яті, практично всі типи та формати карт є майже «вічними» – звичайно, якщо не сприймати слово «вічність» буквально. На практиці ж карти пам’яті, як і будь-які електронні пристрої, можуть виходити з ладу з різних причин, незалежно від ступеня «зношування» комірок пам’яті. Тому для ексклюзивних лінійок карт пам’яті іноді можна натрапити на пропозиції довічної гарантії, і це може бути вагомим аргументом на користь вибору саме такої моделі.

Є багато думок щодо того, як виміряти життєздатність карти, і кожен виробник, намагаючись показати свою продукцію в найвигіднішому світлі, заявляє якісь свої, особливі параметри. Насправді карти зазвичай витримують від 10 000 до 1 мільйона циклів записування (залежить від виробника, контролера та самого модуля пам’яті, дешеві технології мають результат нижчий). Реальний же ресурс залежить від якості виготовлення та умов експлуатації, і на практиці може бути як нижчим, так і вищим від заявленого. Водночас кількість зчитувань зазвичай нічим не обмежена – до того ж, багатьма виробниками гарантується зберігання одного разу записаних даних упродовж 10 років.

У разі нормального використання (під «нормальним» мається на увазі звичайне записування музики та відео на карту пам’яті, збереження і зчитування фотографій, зроблених вашим апаратом) карти пам’яті можуть жити десятиліттями. Все, що потрібно – це іноді проводити низькорівневе форматування всієї карти, попередньо створивши резервну копію даних із неї. Якщо ж апарат почав «не розуміти» чи «не бачити» карту пам’яті або ж якщо ви відчуваєте істотне зниження швидкості роботи з інформацією – почніть вибирати новий носій. А також пам’ятайте, що 95% даних, які були загублені у разі виходу карти пам’яті з ладу, зазвичай піддаються відновленню в спеціальних сервісах.

Вам сподобалася стаття?

Як вибрати клавіатуру для роботи та ігор на комп’ютері

Як вибрати клавіатуру для роботи та ігор на комп’ютері

02.02.2021
Як вибрати флешку

Як вибрати флешку

07.05.2021
Як вибрати ідеальний килимок для миші у 2025 році

Як вибрати ідеальний килимок для миші у 2025 році

27.06.2025