Види об’єктивів: який вибрати

Вибір об’єктива для дзеркальної або гібридної фотокамери — справа непроста, особливо для новачків. Відразу стільки інформації, стільки різних нюансів, які потрібно врахувати! З чого ж почати? Який об’єктив вибрати?Як навчитися «читати» технічні характеристики об’єктивів і з їхньою допомогою розуміти, чи підходить він для вашого фотоапарата або ваших завдань? Про все це — у циклі статей, присвячених типам об’єктивів для фотокамер. А почнемо ми його з обговорення основ — найважливіших характеристик фотографічної оптики та їхнього впливу на отримувані знімки.

Види об’єктивів

Які є типи об’єктивів? Їх досить багато, тому що для виконання кожного завдання, підходить тільки певний вид. Найчастіше виділяють такі:

• Ширококутовий об’єктив
• Ширококутний об’єктив
• Довгофокусний об’єктив
• Наддлинофокусний об’єктив
• Зум-об’єктив
• Софт-об’єктив
• Макрооб’єктив
• Шифт-об’єктив
• Телеконвертор

Далі розберемо найпоширеніші види об’єктивів для камер.

Навіщо мені ще один об’єктив, у мене вже є китовий!

Цікаво, що за даними статистики серед користувачів дзеркальних фотоапаратів лише одиниці купують і активно використовують більше ніж один об’єктив. Більшість фотолюбителів, перейшовши на дзеркальні або гібридні камери, користуються комплектним «китовим», від англ. Kit, комплект) об’єктивом — часто досить посереднім за конструкцією, «мильним» у плані різкості й «темним» у сенсі світлосили, а також із повільним автофокусом. І навіть не здогадуються, наскільки кращими можуть стати їхні роботи за вдалого вибору якісної оптики! У такий спосіб, по суті, дзеркальна камера з інструменту з великим творчим потенціалом перетворюється на дорогу та дуже громіздку «мильницю» — але ж купується вона, здебільшого, саме щоб поліпшити якість і підняти рівень своїх знімків.

Коли багатство вибору не тішить

Але користувачів-початківців дзеркальних камер теж можна зрозуміти. Адже вони тільки-тільки розв’язали складне завдання вибору першої камери, все ще плутають діафрагму з витримкою, здригаються при словах «світлочутливість» і «баланс білого», а вже незбагненні оптичні терміни «трансфокація», «хроматизм», «віньєтування» — а то й «MTF», «польові характеристики», «низькодисперсне скло» й «тилт-шифт» — можуть відлякати від завдання вибору об’єктива навіть найдопитливіших. Ось і знімають роками за допомогою єдиного «китового скла», періодично дивуючись, чому їхні роботи досить далекі від знімків досвідчених фотографів і майстрів.

Звичайно, придбання нового об’єктива навряд чи відразу ж зробить вас профі. Врешті-решт, прославлені фотомінімалісти, як-от Анрі Картьє-Брессон, відомі тим, що всі свої найкращі кадри зняли за допомогою єдиного «штатного» об’єктива Leica 50 мм. Але це дасть вам змогу не тільки по-іншому поглянути на світ крізь видошукач камери, а й знімати сюжети, раніше просто недоступні для вашого фотоапарата.

Однак справа ця, як уже йшлося, є непростою. Таблиця технічних характеристик для сучасних об’єктивів може містити десятки рядків зі складними технічними термінами. Але серед них є два найважливіших, без розуміння яких вибір і використання об’єктива просто неможливі. Це фокусна відстань і світлосила.

«Ширики» і «телеки»

Фокусна відстань об’єктива визначає його поле зору — по суті, кутові розміри простору, який можна передати на знімку з його допомогою. Розрізняють ширококутні (wide-angle, «ширик» тощо), нормальні (стандартні, «штатні») і довгофокусні (телефото, «телевики», telephoto) об’єктиви. Вже із самих назв легко зрозуміти, що є що — ширококутні об’єктиви дають змогу відобразити на знімку велику ділянку простору, телефото — за аналогією з телескопами — призначені для знімання віддалених об’єктів і добре наближають. Ну, а нормальні об’єктиви передають простір і перспективу приблизно так само, як їх сприймають очі людини.

Тож якщо іноді буває, що ви хочете сфотографувати пам’ятку архітектури або красивий краєвид, і з жалем бачите у видошукачі, що він не поміщається в кадрі цілком навіть за максимально віддаленного зуму — отже, вам потрібен більш широкий кут. Якщо ж об’єкт вашого знімання на фото виходить занадто дрібним, а під час спроби підійти ближче відлітає або тікає геть — саме час задуматися над придбанням «телевика».

Фокусна відстань об’єктива позначається в міліметрах і найчастіше вказується для так званого «35-міліметрового еквівалента». Звучить складно, проте запам’ятати набагато легше: ширококутні об’єктиви мають еквівалентну фокусну відстань до 36 мм, нормальні — 36-70 мм, телефото — від 70 мм і більше.

Сучасні лінійки об’єктивів в арсеналах виробників дуже великі, і серед них можна натрапити як на надширококутні об’єктиви 8-14 мм типу «риб’яче око» (знімаючи на які доводиться пильно стежити за тим, щоб у кадр не потрапили ваші власні ноги), так і супертелефото 300-1000 мм, що дуже схожі на телескопи не тільки своєю назвою, а й зовнішнім виглядом.

Звідки береться «кроп-фактор»?

Коли фотографи знімали на 35-міліметрову плівку, цифри фокусної відстані на об’єктивах були зрозумілими та недвозначними, і тому запам’ятати, чому відповідає те чи інше поле зору видошукача, було просто. Але життя наше набагато ускладнилася з появою цифрового фото — на відміну від стандартної фотоплівки, тут є безліч варіацій на тему розміру матриці фотоапарата.

Повнокадрові матриці розміром 35х24 мм (тобто з плівковий кадр) дають дуже якісну картинку та зберігають задуманий виробником кут зору для всіх встановлюваних на них 35-міліметрових об’єктивів. Однак і коштують надзвичайних грошей. Тому серед фотографів під час розмови про камери слово «фул-фрейм» вимовляється з деяким придихом і особливою інтонацією, маючи на увазі як інший рівень якості, так і інший рівень цін.

У більшості дзеркальних і гібридних камер для фотолюбителів встановлені матриці формату APS-C, або ж напівкадрові. Очевидно, що менший розмір сенсора за рівності інших звужує поле зору через один і той же об’єктив, що призводить до появи поняття кроп-фактора, званого також коефіцієнтом множення фокусної відстані. Для APS-C дзеркалок Canon він становить 1,62х, а для аналогічних Nikon — 1,52x. У камер системи Four Thirds (Olympus, Panasonic) матриці ще менші, відповідно, кроп-фактор ще більший — 2,0х. Тож один і той самий об’єктив у поєднанні з матрицями різного розміру буде давати різні кути зору:

Говорячи про фокусну відстань об’єктива в термінах «ширококутний» і «телевик», варто завжди уточнювати, на якій камері він встановлений. Наприклад, старий радянський об’єктив «Геліос-44» з ФР 50 мм завдяки нарізному кріпленню М42 можна використовувати і на плівковому «Зеніті», і на повнокадровій цифровій камері (скажімо, Canon EOS 5D Mark II через перехідник). Водночас він збереже один і той же кут зору. Але можна його поставити й на APS-C дзеркалки Canon EOS 600D або Pentax K-5 — у цьому разі отриманий кут зору буде еквівалентний уже майже 75 мм, й об’єктив із розряду нормальних перейде в «легке телефото». Якщо ж «прикрутити» його до Olympus E-PL2 або Panasonic Lumix DMC-G3, то вказану на об’єктиві фокусну вже треба множити на 2, і з 50-міліметрового «штатника» він перетвориться на най «телевик-портретник» із кутом зору, еквівалентним ФР 100 мм на повному кадрі.

Тому кожному власнику дзеркалки під час вибору об’єктива варто тримати в голові кроп-фактор своєї камери, й орієнтуватися на історично прийнятий 35-міліметровий еквівалент, множачи на нього ФР розглянутого об’єктива.

«Портретні» об’єктиви: фокусна відстань і перспектива

Невеликий ліричний відступ. Важливе правило, яке має вивчити кожен фотограф, звучить так: фокусна відстань об’єктива визначає тільки його поле зору. Яке ніяк не впливає на передавання на фотографії перспективи. Характер перспективи, тобто співвідношення розмірів між об’єктами на знімку, визначається тільки відстанню від фотоапарата до них, але ніяк не величиною ФР об’єктива.

Щоб зняти один і той же об’єкт у рівному масштабі на ширококутний об’єктив, фотограф має підійти до нього ближче. Але водночас зміниться й характер передавання перспективи.

Тому не вірте, коли вам кажуть, що «ширококутним об’єктивом не можна знімати портрети через перекручування». Спотворення, про які йдеться, виникають не через широкий кут зору, а через те, що фотограф, намагаючись взяти великий план, підійшов до своєї моделі занадто близько. Насправді ж «знімати портрети ширик» дуже навіть можна — потрібно тільки відійти подалі та включити в композицію тулуб, а іноді й ноги моделі.

А ось фотографувати обличчя людей із відстані ближче ніж 2 метрів (а краще 3-5), дійсно зазвичай не варто. Пропорції обличчя під час цього спотворюються, ніс і щоки стають більшими, вуха — меншими, і виглядає це зазвичай гротескно та малопривабливо.

На знімку зліва помилка не в тому, що обраний ширококутний об’єктив, а в тому, що взятий дуже великий план із близької відстані. На знімку праворуч помилка виправлена — фотограф відійшов від моделі, але через те змушений використовувати більш довгофокусний об’єктив. 

І ще одна ремарка. Фокусна відстань (focal distance) новачки іноді плутають з мінімальною дистанцією фокусування (МДФ, MDF, minimum focusing distance). Попри деяку схожість у російськомовних термінах, ці дві величини ніяк не пов’язані між собою. ФР визначає кут зору, а МДФ — наскільки гранично близько може перебувати об’єкт до фотоапарата, щоб вийти різко на знімку.

Багато фотографів використовують ширококутні об’єктиви і їхні особливості для портретів — але не класичних, а креативних, нестандартних.

«Зуми» і «фікси»

Фокусна відстань об’єктива визначається його конструкцією, і тому в давнину у всіх об’єктивів ФР було фіксованим (звідси жаргонізм «фікс»). Тоді вважалося, що для отримання максимальної якості картинки оптична формула об’єктива (тобто кількість, форма та взаємне розташування лінз, з яких він складається) для ширококутних, нормальних, телефото й інших типів об’єктивів має бути різною. У міру накопичення досвіду та вдосконалення оптичних технологій стало зрозуміло, що іноді можна злегка пожертвувати якістю на догоду зручності — яка забезпечується змінною фокусною відстанню. Офіційно це називається трансфокація, «в народі» ж вкоренилася калька з англійського — «зум» (zoom).

На зум-об’єктиві два кільця: змінювати фокусну відстань і фокусування. Маркування вказує межі зміни фокусної відстані і світлосилм об’єктива в ширококутній позиції й у положенні телефото

Діапазон зумування (масштабування) вказують як пару з мінімального та максимального ФР (наприклад, 18-55 мм), або як кратність (скажімо, 24х). В останньому випадку зрозуміти, які конкретно мінімальні та максимальні фокусні відстані притаманні цьому об’єктиву з однієї тільки цифри «24х» неможливо, оскільки це може бути і 10-240 мм, і 20-480 мм тощо.

Для безлічі фотозадач можливість оперативно змінити фокусну відстань без зміни об’єктива виявилася настільки цінною, що за останні 30 років зум-об’єктиви сильно потіснили «фікси». І більшість фотографів швидше відмовиться від можливості ручного фокусування, ніж від важеля зуму на камері або кільця на об’єктиві. Треба думати, не останню роль тут відіграла й банальна людська лінь, адже «наблизити» або «віддалити» картинку, не сходячи з місця, найчастіше набагато легше, ніж підійти або відійти від об’єкта знімання. Про те ж, що зміна фокусної відстані позначається не тільки на розмірах картинки у видошукачі, а й на передаванні перспективи (через різну відстань від камери до об’єкта), замислюються далеко не всі. Дійшло до того, що у викривлення пропорцій обличчя та частин тіла людей на фото під час знімання з близької відстані на «широкий кут» недосвідчені фотографи звинувачують… «спотворення китового зуму», перебуваючи в повній впевненості, що в дорогих зум-об’єктивах цього ефекту немає. Хоча для того, щоб зрозуміти причини цього явища, будь-якій людині достатньо скористатися своїм вродженим «об’єктивом», уважно придивившись і на власні очі переконавшись у залежності передавання перспективи та пропорцій від відстані до об’єкта, на який дивишся.

На «фіксах» тільки одне кільце — фокусувальне. Маркування такого об’єктива прямо вказує на постійну фокусну відстань і світлосилу

У об’єктивів із фіксованою ФВ, у просторіччі «фіксів» (англ. Prime lens), все ж залишилися перед зумами вагомі переваги. По-перше, їхня конструкція простіша, тому самі об’єктиви зазвичай менші, легші й коштують дешевше, ніж зуми в тому ж діапазоні. По-друге, оптична формула «фікса» спеціально оптимізована для отримання найкращої якості передавання картинки на цьому ФР, а не є компромісом, як у зумів. Тому якщо ви хочете отримувати знімки з найкращою роздільною здатністю і практично без спотворень, має сенс віддати перевагу «фіксам». Нарешті, в об’єктивах із фіксованою ФВ набагато простіше отримати таку бажану характеристику, як висока світлосила об’єктива, про що докладніше нижче.

Cвітлосила та діафрагма

Фотографію недарма називають світлописом — без світла вона неможлива. У фотографії також вкрай рідко трапляється так, щоб світла було занадто багато — зазвичай його завжди бракує, що змушує нас користуватися спалахами, штативами та системами стабілізації зображення, піднімати світлочутливість матриці або подовжувати витримки, і сподіватися, що фото не потоне в шумах і не змажеться від руху камери або об’єкта в кадрі.

Максимальна кількість світла, яку об’єктив здатний передати на матрицю, власне й називається світлосилою. Позначається вона так званим діафрагмовим числом, записуваним після букв «f/» або «F», наприклад, «F2.0» або «f/16». Чим менше це число, тим вища світлосила — здається нелогічним, але так уже заведено, й об’єктив з f/2.0 пропускає більше світла, ніж об’єктив з f/8. Водночас «f/8» і «F8» — просто різні форми запису однієї й тієї ж величини. Ще один синонім світлосили та діафрагменного числа — відносний отвір. Всі три терміни позначають одне й те ж — наскільки «світлим» або «темним» є розглянутий об’єктив, як багато світла він може пропустити на матрицю.

За допомогою діафрагми дає змогу зменшити кількість світла, що надходить на матрицю. Але збільшити його понад максимальну, що визначається світлосилою об’єктива, не вийде.

Очевидно, що висока світлосила об’єктива є дуже бажаною для всіх фотографів. Адже зменшити кількість світла, що потрапляє на матрицю, завжди можна за допомогою діафрагми — тобто, по суті, тимчасово знижуючи світлосилу об’єктива, штучно перегородивши шлях світлу. А ось збільшити її понад максимальну, задану конструкцією, на жаль, вже не вийде.

Розмиваємо фон: від чого залежить глибина різкості

Крім можливості знімати в напівтемряві без ризику змазування, на більш коротких витримках (або без шумів, на зниженій чутливості ISO), світлосила (максимальна діафрагма) об’єктива впливає ще на один важливий параметр — глибину різкості. Чим вища світлосила об’єктива, тим вужчою може бути на фото зона різкості. Це дає змогу візуально відокремити об’єкт знімання від заднього плану — «Розмити фон».А коли глибину різкості на фото потрібно, навпаки, збільшити — завжди можна прикрити діафрагму.

Знімок зроблений за відкритої діафрагми f/1.4.

Той же знімок за закритої діафрагми f/16.

Глибина різкості, звана також глибиною різкості (ГРИП), залежить від безлічі чинників, і світлосила (точніше, діафрагма) — тільки один із них (також впливають розмір матриці, фокусна відстань об’єктива, відстань до об’єкта). Для тих, кому потрібно точно знати, якою буде зона різкості в кадрі, придумані спеціальні калькулятори ГРИП. Фотографи-аматори ними користуються рідко, оскільки на практиці для керування глибиною різкості простіше використовувати кілька простих правил:

Щоб збільшити глибину різкості, можна:

• Прикрити діафрагму (f/8, f/11, f/16, f/22 тощо);
• Не використовувати об’єктив із більш коротким фокусною відстанню;
• Відійти далі від об’єкта знімання.

Щоб зменшити глибину різкості (розмити фон), можна:

• Відкрити діафрагму (f/1.8, f/2.8, f/3.2);
• Не використовувати світлосильний об’єктив (f/2.8 і краще);
• Не використовуйте об’єктив із великою фокусною відстанню;
• Підійти ближче до об’єкта знімання.

«Швидкий фікс» і «темний зум»

Серед фотографів склалася така термінологія: світосильними («світлими») називаються об’єктиви з відносним отвором f/3.2-2.0 (і надсвітлосильними — за f/1.8 і менше), а слабосвітосильними («темними») — більш ніж f/3.5. Цікаво, що англомовні терміни fast lens і slow lens (що виникли, очевидно, через короткі або довгі витримки, потрібні за великої й малої світлосили), у нас не прижилися. Проте, системи машинного перекладу або недосвідчені перекладачі часто трактують їх із дитячою безпосередністю як «швидкі об’єктиви» й «повільні об’єктиви» (а в особливо кепських випадках трапляються «швидкі лінзи» й «повільні лінзи», що зовсім уже ні в які ворота). Тож натрапивши на просторах інтернетів в описі об’єктива на епітет «швидкий», ви можете бути впевнені — це те, що потрібно.

Фікс–об‘єктиви Canon EF 50mm f/1.8II і Canon EF 50mm f/1.4 USM. Всього 1/3 EV світлосили, але помітна різниця в габаритах і триразова відмінність у ціні.

Ну добре, скаже читач, якщо світлосила — це дійсно така бажана характеристика об’єктива, чому б не робити всі об’єктиви надсвітлосильними? Чинником стримання тут виступають габарити та вага (чим вища світлосила, тим більшим має бути діаметр лінз), а також вартість «скла» — адже з ростом світлосили ростуть і всілякі спотворення, і чим вона вища, тим складніше їх компенсувати за допомогою різних оптичних хитрувань. Тому в результаті фотопромисловість прийшла до такого компромісу: за доступними для фотолюбителів цінами виробляються зуми зі світлосилою f/3.5-5.6 і «фікси» f/2.8-1.8. А ось більш світлосильні моделі, наприклад, зуми з f/2.8-3.2 або «фікси» f/1.4-1.0, найчастіше виявляються дорожчими, ніж власне фотокамера. Іноді — в рази!

Вгорі: професійний світлосильний теле-зум AF-S NIKKOR 70-200mm f/2.8G ED VR II.

Внизу: аматорський теле-зум верхнього рівня AF-S VR Zoom-NIKKOR 70-300mm f/4.5-5.6G IF-ED.

Зверніть увагу на різницю в габаритах і вартості.

До речі, якщо для вас важливий такий параметр як різкість, то варто враховувати, що будь-який об’єктив буде найбільш різкий за «злегка прикритої» діафрагми — скажімо, для «темного» зум-об’єктива з відносним отвором f/3.5-5.6 оптимальними будуть значення f/5.6-8.0, а для світлосильного «фікса» з f/2.0 оптимальні з погляду різкості значення зазвичай в межах f/4.0. Це, зрозуміло, не догма, проте в будь-якому разі не варто зловживати як відкритою «на всю» діафрагмою, так і закритою до значень f/16 і більше — в останньому випадку починає діяти явище дифракції, і чіткість дрібних деталей падає, з’являється «мило». Хоча іноді, звичайно, цього не уникнути — краще вже й легка замиленість від дифракції, ніж сильний розфокус від недостатньої глибини різкості. Особливо за публікації знімків в Інтернет, де на різкість впливають уже не стільки оптичні характеристики об’єктива, скільки вміння фотографа користуватися Photoshop’ом під час обробки знімка.

Який об’єктив вибрати

Питання вибору об’єктива, відповідно до конкретних вимог фотографа, часом виявляється настільки непростим, що про це вже складаються анекдоти.

Сподіваємося, що ми змогли донести до вас базові поняття зі світу фотографічної оптики, і хоча б із фокусною відстанню і світлосилою ви тепер будете «на ти». А як розв’язати проблему придбання конкретного об’єктива для тих чи інших завдань, читайте в наступній статті нашого фотоциклу.