Так уже склалося, що геймери часто приділяють більше уваги комплектуючим системного блока, від яких залежить продуктивність їхньої ігрової машини. А ось монітор уже обирають за залишковим принципом, «на решту». Такий підхід геть неправильний, оскільки монітор купують не так часто, слугує він набагато довше, а «спілкування» з комп’ютером відбувається саме через нього. Тому від якості матриці, функціональності моделі й картинки багато що залежить. У цьому матеріалі ми розберемося який монітор вибрати для ігор.
Як вибрати ігровий монітор
До вибору ігрового монітора, фактично, висуваються всі ті самі вимоги, що й до звичайного домашнього, але до них додається низка специфічних речей, без яких можна буде грати, але не так комфортно. З часом виробники відеокарт і моніторів розробляють щораз нові технології, які покращують ігровий процес. Але почнемо ми зі звичайних вимог, які бажано виконувати й під час вибору звичайного монітора для домашнього ПК.
Більший, ширший, щільніший
Поки щодо діагоналі загальноприйнятим стандартом є моделі з матрицею 24 дюйми. У принципі, планку можна знизити до 23, але не нижче. Рухатися вгору може завадити тільки продуктивність комп’ютера. Збільшення діагоналі неодмінно спричиняє ріст роздільної здатності, а на це знадобляться додаткові ресурси процесора й відеокарти. Це треба брати до уваги під час вибору моделі, оскільки для максимальної якості картинки потрібно запускати ігри в тій самій роздільній здатності (нативній), на яку розрахований монітор.
Треба також розуміти, що діагональ (розмір матриці) ніяк не позначається на продуктивності й вимогах, має значення тільки роздільна здатність. Наприклад, можна грати на великому 55-дюймовому телевізорі з Full HD і на моніторі з діагоналлю матриці 24 дюйми — жодної різниці в кадрах на секунду не буде. Буде лише дискомфорт від гри на телевізорі, оскільки за однакової кількості крапок площа картинки сильно зростає, отже, пікселі будуть куди більші й помітніші. Зернисті монітори нікому не потрібні, тому щільність пікселів має бути пристойною.
Оптимальна роздільна здатність для 24-дюймових моделей становить 1920х1080 (16:9) або 1920х1200 (16:10). Наступною поширеною роздільною здатністю для моніторів є QHD (2560х1440), а за нею вже і UHD 4K (3840х2160). Кожен такий стрибок — потужний удар по відеокарті й процесору, яким треба обробляти більше інформації. Одна справа, коли це робочий стіл або інтерфейс програми, інша — рендер вимогливої гри, кожен кадр якої тепер більший. Думати про ігрову модель із роздільною здатністю понад 1920х1200 треба тільки в разі, коли в домашній ігровій системі встановлена топова відеокарта, для якої Full HD вже не становить труднощів.
З вибором співвідношення сторін усе набагато простіше. Тут кожен може віддавати перевагу зручнішому й комфортнішому формату. Комусь подобається класичний 16:10, а хтось віддає перевагу сучасним широкоформатним моделям зі співвідношенням сторін 21: 9.
Дизайн і функціональність
Великою мірою дизайн має не таке велике значення під час вибору монітора, ігровий він чи простий домашній. Швидше навпаки, моделі з глянсовим іміджевим корпусом зовсім не гарантують якісної картинки, а вже сподіватися на функціональну підставку точно не варто. Водночас якісні кутасті корпуси з чорного пластику давно стали візитною карткою професійних моделей.
Ігрові монітори все-таки прикрашаються за допомогою додавання дрібних деталей в оформлення корпусу. Кольорові облямівки, скошені кути підставки, логотипи спеціальних серій — усе це видає в моніторі його геймерську спрямованість.
Треба звертати увагу й на наявність додаткових інтерфейсів, які неабияк підвищать функціональність монітора. Насамперед варто шукати моделі з USB-хабом, до того ж, бажано новішого та швидкісного стандарту USB 3.0. Від розмаїття варіантів під’єднання теж відмовлятися не варто — краще буде, якщо на корпусі, крім звичного DVI, виявиться ще HDMI або Display Port. Взагалі, комплект з DVI+HDMI можна назвати обов’язковим для ігрової моделі, якщо власник збирається під’єднувати до монітора ще й консоль. Сучасні ігрові приставки обладнують інтерфейсом HDMI, тому наявність вільного порту буде тільки перевагою — для перемикання між консоллю та ПК не треба буде морочитися з проводами, досить буде лише перемкнути вхід у меню монітора.
Якщо говорити про функціональність підставки, то повороти в портретний режим ігровому монітору точно не потрібні. Досить регулювання за висотою та повороту по вертикальній осі.
Тип матриці
Ця тема особливо болюча, оскільки тривалий час виробники наполегливо вважали матриці TN+Film єдино придатними для геймерів. А все через невеликий відгук — перемикання пікселя з одного стану в інший відбувалося в них за 1-2 мс. В усьому іншому TN-матриці програвали іншим типам: невисока насиченість кольорів, погана точність їхнього передавання, маленькі кути огляду. Конкуренти, як-от IPS, PVA і MVA-матриці, були трохи кращі в плані якості зображення, але набагато дорожчі, а з відгуком у них було не так усе добре. Згодом матриці IPS сильно прогресували, практично витіснивши TN+Film. Монітори на їхній базі стали дешевшими, відгук становить приблизно 5 мс, а за кольоропередаванням вони залишають далеко позаду застарілі TN.
На ділі помітити різницю між 2 і 5 мс геймеру не вдасться. Навіть якщо його монітор матиме швидкість перемикання GtG (gray to gray) 8 мс, він навряд чи запідозрить недобре. Тому всі запитання про застосування IPS-моніторів геймерами відпадають самі собою. Єдиний випадок, коли виправдане придбання моделі на матриці TN+Film — це обмежений бюджет і бажання придбати монітор із великою діагоналлю.
Якщо у виробника вийшов не дуже швидкий у плані відгуку монітор, він може реалізувати в ньому функцію Overdrive, яку потім активно рекламувати як розв’язання проблеми. Overdrive полягає в поданні більшої напруги на кристали матриці, внаслідок чого вони швидше змінюють свій стан. Вмикається ця функція в меню монітора, але призводить, зазвичай, до небажаних наслідків, як-от неприємні сліди від рухомих об’єктів. У результаті, користувач розв’язує одну проблему, але дістає іншу, не менш серйозну. Особливо вона помітна в іграх зі стилізованою графікою, де трапляється багато контрастних, однорідних за кольором об’єктів. Як приклад можна навести Team Fortress 2 або, наприклад, Minecraft.
Хитрощі під’єднання
Здебільшого для під’єднання моніторів до ПК використовуються інтерфейси DVI, HDMI або DisplayPort. Крім різних роз’ємів, вони вирізняються ще й можливостями передавання сигналу. Наприклад, у DVI зараз роздільна здатність обмежена WQXGA (2560х1600) за 60 Гц, до того ж доступна вона буде тільки за умови під’єднання спеціальним проводом Dual-link.
Остання ревізія HDMI 2.0 вже підтримує роздільну здатність 4K за частоти 60 Гц, але найпрогресивнішим із цих трьох поширених інтерфейсів можна вважати DisplayPort, версія 1.3 якого дає змогу передавати дані зі швидкістю 32,4 Гб/с, а це можливість показувати 24-бітну картинку роздільною здатністю 8K (7680х4320). Крім того, роз’єм DisplayPort і mini DisplayPort набагато компактніший та зручніший за той самий DVI. Тому вибір тут очевидний — якщо відеокарта й монітор мають роз’єм DisplayPort, то з’єднувати їх найкраще з його допомогою.
Крім інтерфейсів для виведення картинки, є ще й корисні бонуси, якими часто комплектують монітори. Якщо говорити про ігрові моделі, то подібні приємні добавки практично обов’язкові — йдеться про USB-концентратори, які дають змогу не тільки під’єднувати периферію, а й заряджати, скажімо, мобільний телефон чи планшет. Треба лише упевнитися, що виробник обладнав обрану модель хабом стандарту USB 3.0, щоб і струм був достатнім, і швидкість передавання даних великою.
Блиск та убогість стереоскопії
Помилково думати, що так звана «3D-технологія» в моніторах і телевізорах з’явилася лише кілька років тому. Адже йдеться про звичайну стереокартинку, де про справжню тривимірність не йдеться. Маркетологи компаній-виробників попрацювали на славу, вихваляючи «тривимірне» зображення на кожному розі, але в підсумку на ринку з’явилося безліч варіацій моніторів і телевізорів із можливістю показу стереокартинки. Анагліф, затворна система, поляризація — кожна має свої вади. Як наслідок, 3D-функціями власники пристроїв бавляться приблизно пару-трійку днів, після чого перемикаються на звичайний 2D-режим.
Ще однією причиною занепаду 3D у моніторах можна назвати системи віртуальної реальності. Зокрема, все стало зрозуміло після появи перших девелоперських версій Oculus Rift, де перевага цієї технології над 3D-окулярами була незаперечною. Тепер треба лише дочекатися моменту, коли окуляри віртуальної реальності переможуть дитячі хвороби, стануть досконалішими й набудуть більшої роздільної здатності. Про 3D-монітори з окулярами рекомендуємо все-таки забути.
Викривлення простору
Невеликий технологічний застій перервався в той момент, коли вчергове з полиці взяли стару ідею — зробити вигнуту матрицю. Підтягнулися майже всі виробники, до того ж у кожного свій, єдино правильний і комфортний кут кривини панелі. На ділі такий пристрій справді покращує сприйняття фільмів або ігор, сприяє зануренню в атмосферу, але для цього потрібний широкоформатний монітор із досить великою діагоналлю. Тому не варто вестися на малокаліберні пристрої з викривленою матрицею — особливої магії з ними не буде.
Крім того, curved-монітори мають ще одну неприємну властивість — вони, швидше, персональні, влаштувати сімейний перегляд фільму з таким монітором можна, але ефект буде тільки в того глядача, який виявиться рівно по центру. Ще можна згадати про вартість — моделі з такою матрицею коштують набагато дорожче за «плоскі» монітори. Тому тут треба подумати, чи потрібно розщедрюватися на подібні фокуси, й чи не простіше взяти за меншу вартість пристойний «плоский» ігровий монітор.
Герци й кадри
Коли LCD-панелі ще тільки починали свою експансію, частота зміни кадрів у більшості з них становила 60 Гц. Це означає, що картинка на екрані змінюється 60 разів на секунду. Досі більшість моніторів обладнують матрицями з частотою 60-75 Гц, але в конкретному випадку цього вже не досить. У деяких іграх ми цілком можемо отримати >60 кадрів на секунду, але подібна матриця стане вузьким горлечком, яке не пропустить нічого понад 60. І байдуже, яка відеокарта у вас встановлена, і скільки фпс показує лічильник. Монітор оновлює картинку рівно 60 разів на секунду, інша робота відеокарти нікому не потрібна.
Проблема тільки в тому, що відеокарта з різною швидкістю рендерить сцени. Ось зараз ви дивитеся в підлогу й у вас 80 кадрів/с, але, піднявши голову й подивившись у далечінь, ви отримуєте 18 кадрів/с. А монітор має фіксовану частоту оновлення й підстроюватися під такі викрутаси не може. Для цього навіть була придумана технологія синхронізації V-Sync, яка змушувала відеокарту чекати чергового оновлення екрана для виведення нового кадру. З V-Sync у гравців пов’язано багато неприємних спогадів. Взяти хоча б дивну поведінку миші — затримку, яка була викликана якраз ось цим очікуванням. Більшість гравців вимикали V-Sync далі від лиха, але тоді була ймовірність отримати ефект накладання одного кадру на інший — розсинхронізацію зображення, викликану різною швидкістю оновлення картинки монітора і продуктивністю відеокарти.
Сучасні моделі моніторів намагаються позбутися усіх цих пережитків минулого. По-перше, з’явилися моделі з частотою оновлення 120 і 144 Гц (тільки варто зазначити, що в разі 40-50 фпс у грі власник такої прогресивної моделі навряд чи зрозуміє, за що саме він заплатив, купуючи новий монітор). По-друге, для поліпшеної синхронізації та плавнішої зміни зображення провідні компанії розробили нові технології.
G-Sync і FreeSync
Відійшовши від концепції, згідно з якою відеокарта комусь щось винна, виробники вирішили зробити так, щоб монітор підстроювався під швидкість графічного адаптера, а не навпаки. Тобто ваша відеокарта завжди видає стільки кадрів на секунду, скільки може. А монітор уже підстроюється і змінює частоту залежно від того, скільки кадрів/с отримує від відеокарти. Nvidia назвала свою технологію G-Sync, її підтримка вже впроваджена у відеокарти, починаючи з моделі GeForce GTX 650Ti. Нюанс полягає в тому, що й монітор має підтримувати G-Sync, а таких моделей поки не так багато, а вартість їхня вища, оскільки за використання цієї технології виробники моніторів мусять платити Nvidia.
Альтернативою є відкрита і, як наслідок, безплатна для використання технологія FreeSync, яку просуває компанія AMD. Звісно, в цьому разі йдеться тільки про підтримку відеокарт AMD і, звичайно ж, монітор теж має бути обладнаний відповідним модулем. Тому перед покупцем стоїть вибір, якій технології віддати перевагу. У разі зміни «релігії» міняти доведеться як відеокарту, так і монітор.
Найкращий ігровий монітор
Зважаючи на перелічене вище, можна собі уявити, який вигляд мусить мати ігровий монітор мрії. Уявімо собі модель, побудовану на базі IPS-матриці, з діагоналлю 24-27 дюймів і роздільною здатністю 2560х1600, з високою швидкістю відгуку та оновленням 144 Гц. Під’єднувати його ми будемо за допомогою інтерфейсу DisplayPort, бажана й наявність хабу USB 3.0 з портами для швидкого заряджання мобільної техніки. Не забуваємо і про підтримку G-Sync. Ідеальний монітор такого типу буде коштувати, звичайно ж, дорого, тому за обмеженого бюджету доведеться в чомусь піти на компроміс. Де та як це зробити, на чому заощадити — вирішувати вже вам.