Як вибрати лук для розважальної стрільби

Історики не можуть дати однозначну відповідь щодо віку лука, проте найдавнішим зі знайдених кам’яних наконечників для стріл понад 60 тисяч років. Цей винахід повсюдно використовувався нашими предками і для полювання, і для воєн аж до Середньовіччя, коли загін досвідчених лучників міг кардинально поміняти результат битви. Лук був незамінний і для здобування їжі для армії під час тривалих походів.

Така довга історія призвела до помітної різноманітності конструкцій луків і матеріалів для їхнього виготовлення: практично кожен народ має свої варіанти прямих і рекурсивних луків для мисливців, піших і кінних воїнів. Звичайно, сучасні луки мало схожі на своїх тисових і ясеневих дідусів, але основна риса залишилася незмінною: точність пострілу як і раніше найбільше залежить від майстерності власника. Саме це й сьогодні приваблює багатьох у стрільбі з лука, і змушує шукати причину промаху в собі — і не тільки у вченні Кюдо, де кінцевою метою є самовдосконалення.

Стрільба з лука може мати розважальний, спортивний і мисливський характер. Але ми зупинимося на виборі лука для розважальної стрільби на відкритому повітрі, у лісі або на дачі. Цьому є аргументоване пояснення: професійні луки, використовувані в змаганнях, ретельно підбираються під особливості конкретного спортсмена — його звички, параметри та фізичну силу. Кожна деталь лука й екіпіровки підбирається окремо, а разом вони є комплексом, що дає змогу максимально розкрити потенціал самого лучника. Природно, у виборі лука для професійних занять допомагає тренер, а мета нашої статті — познайомити читачів із цим захопливим заняттям, не надто сильно вдаючись у подробиці, потрібні для кваліфікованого вибору спортивного приладу.

Конструкції луків

Кожен із типів луків заслуговує на окрему історію з барвистими картинками, розповідями очевидців і технічними характеристиками. Варто тільки згадати, що є безліч різновидів, які й собі можуть підрозділятися на підвиди за геометрією плечей і ручки, матеріалами виготовлення, та й конструкції загалом. Торкнемося тільки деяких із видів, які популярні сьогодні, для загального розуміння теми.

За розташуванням плечей щодо положення стрільця виділяють прямі та рекурсивні луки. Зараз дуже поширені останні з огляду на їхні кращі характеристики за менших розмірів. Перші дуже активно використовувалися англійцями в середні століття, і якщо ви хочете піти стопами Робін Гуда, то варто придивитися до класичного прямого лука (хоча для позбавлення багатих вельмож важкої калитки із золотом сьогодні знадобиться кілька груп спецзагону, а не добротний тисовий лук). Дуже часто таке компонування використовується реконструкторами, які намагаються добитися максимальної точності у відтворенні обмундирування та озброєння тієї чи іншої армії в конкретний період часу, і часто виготовляють луки та стріли за стародавніми технологіями самостійно. Це додає й середньовічних проблем: якість безпосередньо залежить від майстра, а не від технології, тому якісні луки та стріли вибираються методом проб і помилок.

У рекурсивного лука плечі в ненатягнутому стані направлені в сторону, протилежну стрільцеві, що робить їх могутнішими, ніж прямі луки. У давнину ними активно користувалися жителі Єгипту, Монголії й Туреччини. Виготовлялися такі луки з рога, кісток, жил і дерева. Якісний турецький лук могли дозволити собі лише заможні пани, які мали власного зброяра, безліч часу на вправи в стрільбі та, судячи з розмірів лука та сили натягування тятиви, і на заняття з важкої атлетики. Зате й результати були приголомшливими: переклад написів на деяких мармурових колонах, споруджених на честь знаменитих турецьких лучників, каже, що якийсь Султан Селім пустив стрілу, яка увіп’ялася в землю на відстані 838 ярдів (приблизно 740 метрів). Друга стріла, пущена султаном, пролетіла стільки ж. Зараз такі луки натягнути не до снаги двом фізично розвиненим людям, навіть упершись ногами в плечі лука. Мабуть, дрібніє порода.

За конструкцією луки діляться на:

1. Класичні (традиційні), олімпійські («олімпіки») та блокові (компаунди). Перші виготовляються здебільшого з дерева, схожі на своїх попередників і не мають прицільних пристроїв, тому прицілювання відбувається за наконечником стріли або інтуїтивно. Зазвичай вони мають велику силу натягування тятиви, а для оперення стріл часто використовується пташине пір’я. Такі луки можуть бути цільними або складаними та мати як пряме, так і рекурсивне компонування.
2. Олімпійські луки є сучасним переосмисленням рекурсивних луків і передбачають наявність прицільних пристроїв, виготовляються з дерева, металу та пластику, допускають наявність стабілізаторів. Свою назву вони отримали завдяки використанню тільки цього типу луків на Олімпійських Іграх. Однак є низка змагань як у приміщенні, так і просто неба, де змагаються не тільки «олімпіки», а й компаунди. Щоправда, мішені для них відрізняються розмірами через точнішу стрільбу «блоковиків».
3. Блокові луки є вінцем лукобудування і використовують найсучасніші матеріали та технології. Основою таких луків є складний блоковий механізм, у якому потрібне для натягування зусилля максимальне на початку, а потім спадає. У такий спосіб лучнику, який розтягнув тятиву до кінця, не доводиться докладати неабияких зусиль для подальшого утримання під час прицілювання. Крім того, навантаження на стрілу зростає з її розгоном, що знижує стартову деформацію стріли. Ці луки не схильні до дії вологи й дають змогу добитися точнішої стрільби. Звісно, їхня вартість вища, ніж у «олімпіків» і «класики».

Критерії вибору лука

Перше, на що звертають увагу, вибираючи лук, — це сила натягування. Багато хто вважає, що це єдиний параметр, на який потрібно звертати увагу, що є поширеною помилкою. Крім сили, потрібно враховувати й розмір плечей. Адже чим менші плечі та чим більша відстань натягування тятиви (залежить від анатомічних особливостей стрільця), тим сильніше вони будуть згинатися. Це дасть додатковий приріст потужності, але зловживати сильно короткими плечима не варто — вони теж згодом зношуються. До того ж, із занадто коротких плечей може злетіти тятива, а це відчуття не з приємних, вже повірте на слово.

Ще одна поширена помилка — «чим потужніший лук, тим кращий». На практиці, правильно підібраний за силою лук дасть змогу досягати набагато кращих результатів. Наприклад, 24-фунтовий (приблизно 11 кг) «олімпік» дає початківцю-стрільцю змогу після кількох місяців тренувань стріляти на дистанції 25-30 метрів. Звичайно, стріли будуть летіти по навісній траєкторії, але під час безвітряної погоди це не так уже й важливо. Крім того, серед призерів Олімпійських Ігор 2012 року є лучники, які на 70-метрову дистанцію виходили з луками з натягуванням 20-21 фунт.

Якщо ви маєте можливість спробувати луки з різною силою натягування (або хоча б один лук) — скористайтеся ним. Для себе ви будете знати орієнтовну силу натягування, яка підійде вам.

Зазвичай лучник починає із сили натягування 18-20 фунтів, а потім, звикаючи, переходить на потужніші плечі, якщо в цьому є потреба. І якщо після серії з 3 пострілів вам може здатися, що у 30 фунтах нема нічого страшного, то після повноцінного тренування може виявитися, що це далеко не так.

Раніше тятиву доводилося мотати самостійно, однак тепер її можна запросто купити за потрібним розміром, особливо для блокових луків. До речі, для компаундів є спеціальні тятиви, які не сприйнятливі до води, що дає змогу стріляти навіть під дощем. Залишиться тільки намотати гніздо для посадки стріли (для олімпіків і класики), у яке входитиме хвостовик (зворотна сторона стріли). Це забезпечить одне й те саме положення стріли для пострілу та більш стабільний політ. Стріла не має випадати з гнізда або входити в нього дуже туго. Гніздо має бути на одній лінії з поличкою (для вимірювання є лінійка для лука) і зазвичай нитка намотується на 5 см вгору від гнізда та на 8 см вниз.

У класичних луках поличкою є шматочок вовни, повсті або шкіри, який наклеюється на відповідний вигин на ручці. «Олімпіки» обладнані металевим стрижнем-поличкою, по якому ковзає стріла та який складається в мить пострілу. У блокових луків конструкція полички дещо складніша, але принцип той самий: задавання початкового напрямку стріли, а потім складання, щоб оперення не зачепило поличку.

На змаганнях також використовується клікер, під який заганяється стріла — він сигналізує про досягнення максимальної довжини розтягування клацанням. Це дає сигнал стрільцеві для випускання стріли.

Для стабілізації польоту стріли поруч із клікером розташований плунжер — механічний пристрій для компенсації вигину стріли під час вильоту. Стріли різної твердості поводяться під час вильоту по-різному, саме це й компенсує плунжер, який є доволі тонким інструментом налаштування.

Ще один пристрій для стабілізації польоту стріли — система стабілізаторів. Вона складається з центрального та двох бічних стабілізаторів. Їхня мета — максимально погасити вібрації лука, що виникають під час розпрямлення плечей, щоб вони не впливали на політ стріли.

Стріли заслуговують окремого трактату: вони мають власну жорсткість, вагу, різні наконечники, які підходять для різних цілей, оперення тощо. Переважно бувають дерев’яними (швидко ламаються, але недорого коштують), алюмінієвими (оптимальний варіант) і карбоновими. Останні дуже дорогі, слабо піддаються вигинанню, мають прекрасні льотні характеристики, але у разі випадкового зіткнення з твердими предметами не гнуться, як алюмінієві, а ламаються. Іноді — у трьох місцях. Для новачків дерев’яні стріли є оптимальним варіантом, особливо для стрільби просто неба. Є велика ймовірність втратити на природі стрілу, і якщо вона буде коштувати приблизно $15-20, як алюмінієві Easton Jazz, то втрата буде відчутною.

Ще один важливий параметр для стріл — це їхня довжина. Стріла має виступати з полички під час приготування до стрільби не менш ніж на 2,5 см (для початківців можна й трохи більше). Якісні алюмінієві та карбонові стріли підрізають для кожного стрільця індивідуально, з огляду на довжину максимального розтягування.

Стріли вставляються в гніздо так, щоб одне перо було перпендикулярне тятиві й було направлене вліво (для лука, утримуваного лівою рукою). В іншому разі під час пострілу поличка може зрізати оперення.

Дуже важливий момент у стрільбі з лука відіграє захист: крага, напальчник або рукавичка, та нагрудник. Всі вони вберігають вас від випадкових ударів тятивою внаслідок неправильної техніки, а напальчник — від мозолів на пальцях. Якщо ви вважаєте, що це зайва ніжність, то після 150-200 пострілів (стандартне тренування) поміняєте свою думку.

Вибираючи напальчник або рукавичку варто звернути увагу на жорсткість матеріалу. З одного боку, зайва жорсткість не дасть повністю відчувати тятиву, а надто м’який матеріал не буде достатньо захищати пальці від появи мозолів.

Серед додаткових атрибутів лучника можна виділити сагайдак або ківер. Перший кріпиться на поясі, другий — на луку. Тут у виборі варто керуватися особистими уподобаннями.

По можливості, варто придбати щит для стрільби та стріловловлювальну сітку, адже саме від них залежатиме цілісність ваших стріл, здоров’я всіх навколо та кількість збережених нервових клітин сусідів. Якщо ж щита немає, то в крайньому разі можна спорудити його з товстих блоків щільного пінопласту, однак наконечник стріл доведеться змащувати олією, щоб вони нормально входили в щит і також добре звідти виймались. Також треба подбати, щоб позаду щита та в напрямку стрільби не було людей і тварин.

Щоб стріли не ламалися й не гнулися під час виймання їх із мішені, потрібно впертися в мішень однією рукою так, щоб стріла була між пальцями, а другою рукою потягнути стрілу на себе. Тримати другу руку потрібно якомога ближче до наконечника стріли, а витягати під тим кутом, під яким стріла увійшла в мішень.

Часто луки обладнуються прицілами — як найпростішими з однією мушкою й поправками по вертикалі та горизонталі, так і високотехнологічними турнірними з точною системою внесення поправок. Для блокових луків дуже поширені приціли з декількома точками прицілювання (так званими пінами), для стрільби на різні дистанції без перенастроювання прицілу.

Оптична схема блокового лука відрізняється від олімпійського. У ній є додаткова скляна оптика під назвою піп-сайт, яка вплітається в тятиву та розташовується на рівні ока. У такий спосіб стрілку потрібно вибудувати в одну лінію очей, піп-сайт, позначку прицілу та центр мішені.

Також у блокових луках для випускання тятиви використовується кистьовий або T-подібний реліз. Він чіпляється за спеціальну петлю на тятиві та полегшує спускання, оскільки воно відбувається плавніше. Крім того, не напружуються пальці від утримання тятиви.

Методика та буква закону щодо луків

«Методика криміналістичного дослідження холодної зброї та конструктивно схожих із нею виробів» говорить про те, що до механічної метальної зброї належать луки та арбалети із зусиллям натягування тятиви понад 20 кг (44 фунти). Також у «Методиці» до зброї прирівнюються стріли з конічним наконечником із кутом загострення 30 градусів, які проникають у соснову дошку більш ніж 20 мм під час стрільби на дистанції 5 метрів, 15 мм на дистанції 10 метрів і 10 мм на дистанції 20 метрів.

Відповідно загострені «мисливські» стріли, а також луки з натягуванням понад 20 кг класифікуються як холодна зброя. І якщо останні можуть бути зареєстровані, то полювання з луком офіційно заборонено: «Полювання з використанням заборонених пристроїв та забороненими способами, а саме немисливською (зокрема військовою) вогнепальною, пневматичною та іншою стрілецькою зброєю…» (пунктом 4 частини 1 ст. 20 Закону визначено способи полювання). Саме до іншої стрілецької зброї належать арбалет і лук.

Для того, щоб уникнути можливих проблем із правоохоронними органами під час транспортування лука, варто мати зі собою чек на купівлю лука, возити лук, якщо це можливо, розкладеним у чохлі та стріляти в стрілецьких клубах, або далеко від людей із максимальним дотриманням техніки безпеки.

Трохи про стрільбу: приготування, прицілювання, випускання, загальні положення стрільби

Наостанок хотілося б дати кілька рекомендацій і порад щодо стрільби загалом, підготування та дихання. Сподіваємося, це допоможе досягти кращих результатів, ніж спроби стріляти, наслідуючи героїв популярних фільмів. Направду, більшість із них допускають низку технічних помилок, що викликає подив у людей, які заледве знайомі з луками.

• Стійка — це альфа й омега лучника. Від незмінного положення з початку прицілювання й до вильоту стріли за межі лука буде залежати точність попадання. Будь-яке відхилення в мить випускання тятиви вплине на всю траєкторію польоту, тому положення тіла має бути максимально нерухомим. Ноги мають бути на ширині плечей, стопи перпендикулярні мішені або злегка спрямовані в її сторону, а тулуб повернутий боком у сторону мішені.
• Ліва рука (подальші рекомендації вказані для правшів, відповідно лівшам потрібно віддзеркалити) не має бути ввігнута або вигнута в ліктьовому суглобі, інакше вона не буде стійкою, а також є ймовірність отримати удар тятивою по передпліччю. Сама рука в плечовому суглобі має бути в максимально нижньому положенні й не бути напруженою. Вектор упору ручки лука має проходити вздовж кисті, а не бути ліворуч чи праворуч від неї. Рука має не стискати ручку, а просто упиратися в неї. У мить пострілу пальці лише злегка підхоплюють ручку без різких рухів, щоб лук не впав на землю. Для цього ж використовується зав’язка на ліву кисть, щоб лук під власною вагою після пострілу опускався вниз. Якщо ж стрілець стискає або смикає ручку, то після випускання тятиви та розпрямлення плечей частина вібрацій проходить через руку, що змінює траєкторію польоту стріли.
• Натягують тятиву трьома пальцями: вказівним, середнім і безіменним. Під час цього стріла розміщується між вказівним і середнім пальцем і не має торкатися середнього пальця, інакше вона може злетіти з полички, що дуже небезпечно. Якщо на перших порах виникають труднощі в утриманні стріли, щоб вона не торкалася пальців, то краще притискати її зверху вказівним пальцем.
• Лікоть правої руки, яка натягує тятиву, не має задиратися дуже високо або перебувати надто низько. Плечі розправлені та не напружені.
• Рука з натягнутою тятивою прикладається під підборіддя так, щоб друга та третя фаланга пальців повторювали контур підборіддя. Точка прикладання тятиви має бути постійною від пострілу до пострілу, інакше потрібно заново звикати до неї й настроювати приціл. Для прицілювання потрібно поєднати на одному рівні цілик, тятиву та мішень. Водночас у фокусі перебуває тільки цілик, а все інше розмито — так вже влаштоване людське око. Тятива з пальців має сходити плавно, без ривків і «жорсткості». Найчастіше випускання робиться після вдиху із затамуванням духу: кілька секунд без повітря може витримати кожен.
• Особливу увагу варто приділити губам: вони не мають тягнутися до тятиви. Це створює помилкове відчуття, що рука перебуває в точці прикладання, а тятива розтягнута по максимуму.
• Після випускання тятиви з пальців рука має продовжити рухатися по траєкторії стріли, тільки в протилежну сторону. Це означає — йдучи вздовж підборіддя до рівня вуха (не до нього та не за нього).

Найголовніше в стрільбі з лука — незмінність позиції, точки прикладання тятиви, напруги в руках і точки прицілювання. Тобто від пострілу до пострілу потрібно проробляти одні й ті самі рухи, виробляючи звичку, оскільки саме від повторюваності влучень залежить кінцевий результат змагань. В ідеальному випадку напрацьовуються технічно правильні рухи навіть на шкоду влучності, яка напрацьовується пізніше, хоча більшість професійних спортсменів роблять ставку на максимальну повторюваність, а не ідеальну техніку.

Якщо ж згодом ви захочете освоїти техніку стрільби на вищому рівні або присвятити стрільбі з лука свій вільний час, то варто знайти найближчу секцію, де майстри спорту візьмуться за ваше навчання по-справжньому.

Зображення взято з джерел: unsplash.com, pixabay.com